Читати книгу - "З вершин і низин, Франко І. Я."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А п’яниця слухав-слухав,-
Знов у браму грюконув;
Та тремтить, та стиха шепче:
«Дай нам, боже, що найлегше!»
Пан біг в небі зачуває -
Знає, хто се, та мовчить
І Павлові повідає:
«Глянь-но, Павле, хтось стучить!»
Ось Павло свій меч виймає
І до брами ним бряжчить.
«Хто там? Жив, знать, дуже свято,
Що так в браму б’єш завзято?»
«Прошу ласки,- Клим озвався,-
Я п’яниця, звуся Клим».
«Що, п’яниця б тут ще пхався?
Чи тут коршма? Геть із ним!
Марш у пекло! К чорту стався!
Марш в огонь, смолу і дим!»
Став Клим, мов окропом змитий,
Далі так став говорити:
«В пекло, кажеш? Га, сли мушу,
То воно вже не втече.
А ти хто, небесний мужу?
Ось що рад я знати ще.
Голос твій паде у душу,
Та не бачу тя в лице».
З неба голос б’є здоровий:
«Я Павло, слуга Христовий!»
«А, то ти, святенький Павле! -
Клим до нього гнеть озвесь.-
Ось хто тут в розкоші плавле!
Так се ти мя геть женеш?
А забув, колишній Савле,
Як ти двигав камінець,
Степана каменувати,
Всіх христян хтів мордувати?
Бачиш, хоч який я грішний -
Горлом більш, ніж слід, текло,-
Але знає бог всевишній -
На таке не згоден зло.
А ти в дим мя гониш вічний!»
Не дослухував Павло:
Сюди-туди озирнувся
Та й від брами геть вернувся.
Ждав наш Клим, що з того вийде,
Далі знов до брами б’є.
Каже пан біг: «Гей, Давиде,
А поглянь-но, хто там є?»
Взяв Давид «своє хламиде»,
Перед брамою стає:
«Хто ти? Що там за помана
Розщибається відрана?»
«Прошу ласки,- Клим озвався,-
Я п’яниця, звуся Клим».
«Що, п’яниця тут припхався?
Тут не місце! Геть із ним!
Там у пекло к чорту стався
Пить огонь, смолу і дим!»
Став наш Клим, хоч сісти й плакать,
Далі так почав балакать:
«Острий наказ твій, та, певно,
Маєш право так владать.
Та скажи, благаю ревно:
Хто ти? Рад би я вгадать.
Голос твій страшний смертельно,
Та парсуни не видать».
«Та й дурак же ти безмізкий!
Я Давид є, цар жидівський!»
«А, то ти, Єссеїв синку?
Бач, який ти острий став!
Чи як Урієву жінку
В чоловіка ти украв,
А самому лист в торбинку
З засудом на смерть поклав,
Як дівчат, невинні діти,
Заставляв ти труп свій гріти,
Чи тоді ти присвятився?
Я п’яниця, бачить біг,
Та сли б так в гріхи вгатився,
Сли б такий один лиш гріх
В мене на душі світився,
То я б просто в пекло біг».
Вчувши се, Давид лиш плюнув
Та й від брами геть посунув.
Знов б’є в двері Клим, аж стогне;
Пан біг слуха та мовчить.
Далі каже: «Соломоне,
Глянь-но, хто там так гурчить?»
Той надів «своє короне»,
Йде до брами та й бурчить:
«Хто ти є? Чого бажаєш?
Що тут браму розбиваєш?»
«Прошу ласки,- Клим озвався,-
Я п’яниця, звуся Клим».
«Що, п’яниця тут припхався?
Тут хіба п’яницям прийм?
Геть іди, до біса стався,
В пекло лізь, у сірку й дим!»
Став наш Клим, засумувався,
Далі ось як обізвався:
«Вже четвертий раз се чую,
Що мій пляц на пекла дні.
Та заким ще помандрую
Там, де пряжуть у огні,
Ласку зволь мені отсюю:
Хто ти є, скажи мені!»
«Ну, се ласка невелика:
Я є Соломон-владика».
«Соломоне, як же ж марно
Смієш ти мене губить?
Чи забув ти, як-то гарно
Вісімсот жінок любить?
Я з одною жив безкарно…
Також бо́вванам кадить
Я не думав анітрішки,
Хоч вони в нас ходять пішки».
Вчувши слово те, як змитий,
Соломон кудись побіг.
Клим став знов у браму бити,
Далі крикнув, як лиш міг:
«Господи, чи ти сердитий,
Чи лиш суд святих твоїх
Від небесного одвірка
Гонить мя, де дим і сірка?
Господи, я грішний, клятий,
Та оті святці, що тут
Приходили геть мя гнати,
Ще грішнішії, мабуть!
Можуть ті тут панувати -
То найди й для мене кут:
Я ж не бив, не дер, не смикав
І твоє ім’я все кликав».
Пан біг в небі все те слухав,
Усміхавсь і ждав кінця.
Клим до брами вже не бухав,
Став, мов та блудна вівця,
І розплакавсь. Бог порухав
В плечі Ноя-праотця:
«Глянь-но, Ною-небораче,
Там під брамою хтось плаче».
Ной потюпав, прислуха́єсь:
Справді, плаче і рида.
Ось він лагідно питаєсь:
«Хто там?» Клим відповіда:
«Клим, п’яниця. Кепсько маєсь!
Смирно я прийшов сюда,
Ласки в бога доступити,
А мене шлють сірку пити».
«Сірку пити? Тьфу, небоже!
Навіть найстаршим чортам
Се пиття зовсім негоже,
Не то нам! Та біс їй там!
Хто як хто, а Ной те може
Присвідчить усім світам:
Попри звісні райські ябка
Є найліпше - добра капка.
О, вживав - не укриваю -
Тої капочки і я,
І о ній ще й нині в раї
Згадує душа моя.
То й на тебе бог, гадаю,
Не візьме з кута кия.
Сли лиш тим гріхом ти грішний,
То ходи у рай предвічний!»
І Ной, батько сідоглавий,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З вершин і низин, Франко І. Я.», після закриття браузера.
