Читати книгу - "По секрету твоя, Рошаль Шантьє"

Розділ 40.1

П'ятницю та суботу ми провели… спокійно. Встановивши негласне табу на обговорення моїх родичів та сімейних проблем, я навіть змогла не думати про батькові секрети.

— Я прочитав твою доповідь, — каже Марк за п'ятничним обідом. Каже, як викладач, так що я готова приймати критику і міркую, як зможу швидше виправити становище, але, — Це те, що мені хотілося б чути від тебе там. Дуже добре. Я пишаюся тобою, Тая, — вимовляє, тепло дивлячись у мої очі.

Чорт. Я… Я ганчірка якась, бо очі щипає, нижня губа тремтить і… Так, сльоза котяться…

— Шшш… Тихіше, — шепоче ніжно, накриваючи мою руку, — ти маєш знати це. Ти дуже розумна і ти можеш. Все можеш, — дивлюся, ніби заворожена в його чудові очі... І надивитися не можу.

Ми обговорювали конференцію, дивилися фільми, навіть сходили прогулятися.

Коли виходимо з під'їзду, я скрикую, побачивши двох величезних чоловіків непримітної зовнішності, одягнених як звичайні перехожі. Вони піднімаються з лавки, побачивши нас отже, чекали.

— Це Влад і Денис, — відрекомендовує чоловіків Марк, — вони наша охорона. А це Таїсія, з нею узгоджуватимете її переміщення, якщо Тая захоче кудись піти.

— Добре, Марк Валентинович. Таїсія ...?

— Просто Таїсія, — опустивши погляд відповідаю я.

І вже коли ми гуляємо, залишивши охорону на відстані, я запитую:

— Охоронці, Марк? Невже це потрібно? Думаєш він… здатний…? — я не домовила, але суть була зрозуміла.

— Перестраховка не завадить, моя Вишенько. Нічого не бійся. Я зроблю все, щоб тебе захистити.

Я знала, що це так. Але також знала, що батько не зупиниться.

"Довірся мені" — просив він. Я вже досить бігала від нього, настав час довіритися.

Неділя – день вильоту. Вранці мені дзвонила Арінка, щоб побажати удачі. Це був перший раз із четверга, коли нам вдалося спокійно поговорити.

— Ох, містер сексуальний зад! — схвально коментує подруга, коли я переказую їй події, що сталися після університету, — я ж казала, що він просто вогонь!

— І Вам бажаю здоров’я, — сміється Марк, а я червонію.

Сиджу в кімнаті малюю, тож і поставила телефон на гучний зв'язок. Я не помітила, як він увійшов!

— Здрастуйте, Марк Ва... А, вже просто Марк, я пам'ятаю. А залік мені автоматом постави…те?

— Ні, Аріно, — з сміхом відповідає він.

— Так і знала, але намагання — не страждання! Але коли я прийду до Вас на залік, пам'ятайте, що я найкраща Таїна подруга і взагалі вважаю Вас найкрутішим викладачем в університеті!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍