Читати книгу - "По секрету твоя, Рошаль Шантьє"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коли я спускаюся на кухню Марк розкладає їжу. Судячи з усього, доставка з ресторану. Мене охоплює сором, адже жінка повинна готувати і прибирати, а я цілий день не роблю зовсім нічого!
— Марк, пробач… Я… — лепечу, а він дивиться здивовано, і я врешті решт пояснюю, — я маю готувати їжу і…
— Стій, — перериває досить різко, — Тая, будь ласка, давай без цього. Так, я люблю смачно поїсти, але це не є першорядним. Ми спокійно можемо замовляти їжу додому чи їсти в закладах. Якщо є настрій – готуй, якщо взагалі не любиш, наймемо помічницю. Мені не важливо.
Тоді я слухала його не віривши, що таке взагалі буває. Адже мене вчили... не цьому... І тільки потім я зрозуміла, що ще сказав Марк. Він бачив зі мною своє майбутнє, наше майбутнє і дуже реально його уявляв. А я? Адже мене він не запитав. Мені, безперечно, подобається те, що він описує, але чи хочу я взагалі спільного з кимось життя?
Виліт о шостій по Києву. О четвертій із копійками Марк завантажує в багажник наші речі, і ми виїжджаємо в аеропорт.
— Думаю, буде краще, якщо ми не афішуватимемо наші стосунки. Зрозумій правильно, я не хочу чуток.
— Законом наші стосунки не заборонені, Вишенько, — згідно киває мені, стежачи за дорогою, — Але якщо для тебе це важливо добре. Тільки коли ніхто не бачить ти моя!
— Це погроза? — питаю з усмішкою.
— Попередження. — Приємно. І те, що він мене чує, і почуватиметься бажаною.
Сидячи в кріслі літака, міркую, що відлітати трохи страшно. Та сама суміш страху та бажання. Дещо схоже на збудження, але присмак з іншим відтінком.
— Ти задумлива, — вимовляє Марк, вловлюючи мій стан.
— Люблю цю справу, — усміхаюся.
— Думати? О, я щасливий. Це неймовірно корисно, — підморгує мені, перебираючи у своїй долоні мої пальці.
— Правда? — в уявному здивуванні широко округлюю очі.
— Звісно. А ще сексуально. Ти сексуальна.
— Ти сказав, що я розумна? — схиляю голову на бік.
— Саме це, Вишенько, саме це.
— Дистанція, Марк, пам'ятаєш?
— Звісно. Неймовірно важлива межа має проходити між нами. Я навіть відчуваю її, — підводжу брови здивовано, водночас пропоную продовжити, — Межа — лід, а я — риба. Метафору розумієш?
Берлін зустрічає сонцем та дрібним дощем. Кінець травня, що вдієш. Доїжджаємо до готелю та розходимося по номерах. На цей раз по різних, звичайно ж.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «По секрету твоя, Рошаль Шантьє», після закриття браузера.
