Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Стань моїм першим, Адалін Черно

Читати книгу - "Стань моїм першим, Адалін Черно"

136
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 64 65 66 ... 98
Перейти на сторінку:

— Доброї ночі, — прощаюсь я. — Піду пошукаю Кіру, й ми спати.

Лєна кривиться. Їй явно не подобається такий стан речей, хоча вона щиро намагається тримати обличчя. Я більш ніж впевнений, що вона щось сказала Кірі. Можу лише припустити, що саме. Іноді жіноча підступність мене вражає.

— Передай її телефон, — прошу Лєну, киваючи на смартфон Кіри, що лежить на краю столу.

— Дорогий, — коментує вона, затримавши телефон на кілька секунд, щоб оцінити. — У тебе насмоктала?

— Рот свій стули, — вклинюється Тар і перепрошує в мене за дружину.

Загалом, я вже казав, що терпіти Лєну не можу. Але й опускатися до її рівня й сипатись образами у відповідь мені не дозволить повага до Тара. Думаю, він сам із нею поговорить, я ж бачу, як його зачепили її слова.

На пошуки Кіри я йду спочатку в дім, але майже відразу розумію, що її там немає. Абсолютна тиша й непроглядна темрява — Кіра б не витримала. Отже, десь на вулиці. З її страхом темряви пішла вона, звісно, дарма. Я хвилююся, хоч розумію, що Кіра нікуди за межі території піти не могла. Ворота відчиняються дистанційно через додаток, якого у неї немає.

Я обходжу територію майже скрізь, називаю її ім’я, але вона не озивається. Уже збираюся сісти в машину і все ж таки поїхати її шукати, але зупиняюся на півдорозі, помічаючи Кіру на передньому сидінні. Спочатку я думаю, що вона плаче, але коли підходжу ближче й відчиняю дверцята з її боку, розумію, що вона лягла напівбоком і спить.

Я сідаю навпочіпки й кілька миттєвостей просто дивлюся на те, як Кіра розмірено сопить. Уві сні її губи здаються більшими, ніж насправді, і мені раптово хочеться до них доторкнутися, що я й роблю. Обережно торкаюся її щоки й проводжу великим пальцем по її губах. Кіра морщиться, а потім її вії тремтять, і вона прокидається.

— Кирило?

Коли її погляд фокусується на мені, вона усміхається. Щиро так, по-справжньому. Рада, отже, мене бачити. Психологи зі стосунків стверджують, що чоловікові важливо почуватися значущим, бажаним, він повинен знати, що його не лише цінують, а й ним захоплюються, його хочуть. В очах Кіри я бачу всі ці емоції, від німого захоплення до глибокої вдячності. Хрін знає, за що я заслужив такий її погляд, але він безумовно адресований саме мені.

— Я заснула.

Вона позіхає, широко розкривши рота, а потім дивиться на мене й питає:

— Що?

Я завис на ній. На її губах. Борюся, звісно, зі своїм бажанням впитися в її губи, але не вдається. Я все-таки наближаюся й цілую її. Розсовую пухкі губи й штовхаюсь язиком у її вологий рот. Кіра відповідає відразу ж і охоче, уперед подається й обхоплює мене за шию. Я розумію, певна річ, що влип. Вліз туди, куди було не варто.

Я не повинен був забирати її з того ресторану, не повинен був пропонувати переїхати до мене. Так багато не повинен, що все відразу й не перелічиш. Я не сліпий, я бачу, як вона на мене дивиться, як реагує, з якою готовністю відгукується. Я можу скільки завгодно переконувати себе в тому, що це просто тваринне бажання, але чим більше минає часу поруч із нею, тим менше я в це вірю. Тут щось інше… те, чого між нами не повинно бути.

Я насилу відлипаю від її рота, а потім цілую ще й ще, ледь торкаюся її губ, уже без язика, тому що мені, виявляється, по кайфу навіть так.

— Твій телефон, — простягаю їй мобільний.

— Усі вже розійшлися?

— Ні, але ми підемо відпочивати.

— Чому?

— Ти хочеш ще посидіти?

— Ні, — квапливо каже Кіра. — Просто це твої друзі, а ти з ними практично не поспілкувався.

— У нас ще буде час, — кажу їй і підводжуся на ноги, подаючи їй руку.

Кіра охоче вкладає свою долоню в мою, вибирається з машини, зачиняє дверцята й замість того, щоб дати мені руку, каже:

— Я знову хочу на ручки. Як там, у машині, пам’ятаєш? Візьмеш, коли прийдемо в спальню?

— У мене є краща ідея, — кажу їй і підхоплюю її на руки.

Кіра пищить, але не усувається, влаштовується зручно й міцно обвиває мене за плечі. Втикається носом у шию, а потім я відчуваю, як вона мене цілує. І зуби її на своїй розпаленій шкірі теж відчуваю. Не дівчинка — отрута. Отрута, яка з кожним днем ​​отруює мене все більше.

 

1 ... 64 65 66 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Стань моїм першим, Адалін Черно», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Стань моїм першим, Адалін Черно"