Читати книгу - "Арюмор, Аліна Скінтей"

- 34 -

Відчуття зради й гніву вихором здіймається в Яні. Корити себе за те, що вона сліпо довірилася сутінковому мисливцю було безглуздо, гнів був не від того, що він приховав від неї правду. Брехня зачіпала набагато глибше, ті почуття, які не можна було контролювати. Ліпше звісно виправдовувати, що магія якимось чином вплинула на серце Яни, і вона надто швидко захопилася чоловіком, який власне навіть не був повноцінною людиною.

Біль був нестерпним, здавалося мов хтось живцем вирвав серце з грудей. Її батько, дід і ще цілий список родичів, які померли тільки тому, що колись давно пращур помилився, обравши не той життєвий шлях. Одна помилка, яка коштувала стількох життів.

Левіна б хотіла ненавидіти Роріксона, та все, що вона могла це лише гніватись та ображатися.

«Я що, справді його кохаю?! Неможливо! Безглуздя!» — крутились дуки в її голові.

— Якщо ти даси мені шанс, я все тобі поясню!

— Що заважало тобі зробити це раніше?

— Які слова мені потрібно було використати, що пом’якшити просту але в той же час жахливу істину – мій пращур використав твого, задля досягнення власних цілей. Доля, чи щасливий збіг обставин, але твої пращури змогли обійти прокляття, передаючи підвіску до тепер. І зараз, тобі взагалі нічого не загрожує від цього прокляття.

— Через твою магію, — втрутився Альвгред. — Ти втрутився в її життєву енергію, поділившись своєю, і це запустило її прихований потенціал.

— Тебе ніхто не запитував! Не втручайся! — гаркнув сердито Владислав, навіть не подивившись на альва. — На початку я справді хотів від тебе лише підвіску, але намірів я не приховував. Та потім все змінилося.

— Магія, яка вас об’єднує, — загиготів Артур. — Це також може бути брехнею. Ти міг навмисне пов’язати її з собою, щоб потім забрати підвіску. Адже якщо ваша магія пов’язана, тоді принципи – «дарунка троля» відміняються, чи не так, сутінковий мисливцю?

— Я не планував…

— Це правда? — запитує Яна, перебиваючи Владислава.

Вона потягнулася рукою до підвіски Арюмор, єдиної цінності, що рятувала їй життя і в той самий час так ускладнювала. Вона лишалася живою, адже як альву так і сутінковому мисливцю потрібен був ключ. Без ключа всі їхні надії були марними.

«Якщо принцип дарунка троля анулювався, він міг й раніше просто забрати цю кляту підвіску і все. Йому не потрібно було мене навчати захищатися. Так мало часу було, щоб справді зрозуміти де було справжнє, а де брехня!»

— Я не збирався проти твоєї волі забирати підвіску. Навіть коли міг би це зробити.

— Тобі потрібно було зробити все можливе, щоб досягнути бажаного, від самого початку. Ти не відмовишся від свого єства й шляху, яким крокував так довго, — Яна стискає губи в одну лінію, її очі стають скляними, а в горлі з’явилася грудка. Вона однією рукою втирає сльози, іншою сильніше стискає підвіску. — Забери мене звідси, — звертається Левіна до Альвгреда. — Владиславе наші шляхи не мали перетинатися таким чином.

— Як побажаєш, — Артур їдко всміхається сутінковому мисливцю.

— Не йди з ним, — в голосі Владислава благання. — Благаю!

 Обережно альв бере Яну за лікоть, і лише коли вона кивнула головою даючи погодження вдруге, Альвгред здійснює переміщення.

— Вона пішла з ним, — Роріксон сердито зітхає, мов це могло якось полегшити його розпач.

Сильвестр виглядає розгубленим коли входить до кімнати, а ще пом’ятим від магії Артура. Легке сіпання лівої руки все ще продовжується, і лише коли Владислав малює в повітрі руну вказівним пальцем, лісовий дух відновлюється.

— Ти не мусив мене зцілювати.

— Яна пішла за альвом, який зрештою точно її вб’є після того як вона стане йому не потрібною.

— Тоді чому ти її відпустив?

— Я мав це зробити. Вона зараз вразлива і гнівається. Мій пращур зіпсував життя не лише їй. Але щоб не було в минулому, я не бажав їй смерті, як Артур.

— Артур хоче її вбити?

— Яна можливо реінкарнація його покійної дружини. І він націлений не лише повернути свій клинок, а й оживити дружину, знищив душу Яни назавжди.

— В нього нічого не вийде. Принаймні клинок поки він не поверне, — Пак ледь всміхається, дивлячись на підлогу. — Владиславе, смертна дівчина залишила вельми милий дарунок тобі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍