Читати книгу - "Арюмор, Аліна Скінтей"

- 35 -

— Арюмор не можна забрати, чи повернути назад, якщо троль сам того не забажає, — тихо пробубонів Владислав. — Укладену угоду кров’ю неможливо розірвати, — додав він тримаючи в руках омріяну й таку жадану підвіску, за якою він гнався більшою частиною свого життя.

Замість відчуття перемоги й радості, Роріксон відчував спустошення. Підвіска була не просто в його будинку чи поруч, він її тримав в руках. Він нею володів. Смертна дівчина яка була останньою володаркою підвіски не просто змогла вижити, вона обійшла страшне прокляття і навіть заволоділа силою розірвав вкладену угоду.

Владислав стискає міцніше підвіску і майже відразу відчуває, як його душу затягує у вир. Тілесна оболонка продовжує стояти на місці, але його душа перетинає не просто простір і час. Місце в якому він опиняється не належав світу ні живих, ні мертвих.

— Де я і що ти таке?

Твердість під ногами була справжньою як і запах червоного маку, який доносився із безкрайнього поля. Перед Владиславом стояв юнак, надто молодий щоб представляти із себе загрозу, і надто таємничий щоб нехтувати відчуттям безпеки.

— Нарешті ми зустрілися з тобою особисто, Вальдемар Роріксон, — юнак шкіриться. — Я той, хто мав призвести підвіску до самознищення, поглинаючи енергію хазяїна. Хто ж знав, що смертні можуть так впливати на укладену угоду, — він знизує плечима, — це розтягнулося на довгі роки. Я тобі не загроза, — юнак перестає усміхатися. — Я всього лиш невелика енергія залишена в цьому місці твоїм батьком.

— Моїм батьком?

— Вельзан хотів використати людину, щоб знищити артефакт. Доля мала свої плани. З кожним новим хазяїном, який помирав, я ставав сильнішим доки не прийняв цю форму.

Владислав озирнувся, сонячне місце не було схожим на магію яка роками годувалася енергією хазяїна.

— Моя магія зупинила тебе? — запитав Роріксон.

— Я не можу поглинати енергію з якої сам створений, тому ти правий. Саме твоє втручання мене зупинило, — юнак всміхається знову, — навіть більше, ти відкрив джерело нової хазяйки проклятої прикраси. І моє перебування тут втратило будь-який сенс.

— Ти сказав, що чекав на зустріч. Що це означає?

— Те, що я не здатен поглинати енергію з якої сам створений, але ти… інша справа.

— Я маю тебе поглинути?

— Вальдемар, я не істота, не людина. Згусток який накопичував енергію роками, тому так, ти маєш мене поглинути й перервати остаточно цей проклятий круг.

— Що станеться з підвіскою?

— Нічого. Вона втратить свою силу, залишившись звичайною прикрасою.

***

Стояти в тронній залі Альвгреда була вельми лячно для Яни. Вся її сміливість зникла відразу, щойно вона перетнула портал із просторової магії й залишилася буквально наодинці зі своїми ворогами. Біль від зради все ще пульсував в її крові, але навіть ця обрала не могла викорінити того, що вона почувала.

Роріксон пояснював, що їхні дотики погубо на них впливають і ї просто потрібно тримати дистанцію. Зараз їх розділяло достатня відстань, але Яна почувалася так само, мов він стояв поруч.

— Ти погодилася добровільно покинути маєток сутінкового мисливця, — Артур кривиться при згадці Владислава, — і прийти в мої. Це означає, що ти погоджуєшся прийняти мою допомогу і позбавитися всіх проблем, які тебе переслідували з моменту твого двадцятип’ятиріччя?

— Артуре, — Яна більше не боялася, навіть тоді, коли до зали увійшов Грегоріус, який нещодавно був перевертнем, та ще три істоти невідомого походження для Левіної. Саме факт того, що вона могла вбачати справжню сутність істот в людській подобі насторожувало її. «Я ж залишила підвіску Владу, тоді чому я продовжую їх бачити?!» — легкий мандраж пройшовся по тілу Яни, яка не знала, чи спрацювала її затія з підвіскою чи ні. — Пропоную угоду.

— Угоду? — здивовано перепитав Артур.

— Так. Читала, що ніяка магія так не дія, як в альвів, які укладають угоду. І порушення угоди, призводить до смерті.

Альвгред широко всміхається.

— І що це за угода така, що ти ладна ризикнути життям?

Яна тягнула час, намагаючись вигадати бодай щось, аби лише відвернути увагу від того, що на ній не було підвіски.

«Ти прийдеш за мною! Я знаю це!»

— Я ризикую постійно, як тільки активувалася ця проклята прикраса. Всі в нашій сім’ї були приречені померти.

— Але ти вижила.

— Вижила.

— І яку угоди ти хочеш зі мною укласти?

— Я хочу володіти книгою Арюмор, гримуаром, який створив йотун.

Очі Артура округлюються від подиву, але він швидко повертає собі самовладання, безтурботно складаючи руки за спиною.

— І який сенс смертній дівчині володіти книгою, яку створила істота?

— Я ж не запитую тебе, що ти збираєшся робити із підвіскою.

— Гаразд.

— Володарю… — втручається перевертень, та Альвгред відразу змахує рукою, змушуючи його замовкнути.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍