Читати книгу - "Смерть для чайників, Літа Най"

Глава 15. Нова буденність

Ранок видався напрочуд добрим. Я потяглася у ліжку, насолоджуючись м'якою дорогою білизною: мені ще не доводилося спати на такій. В принципі все в цьому місці було найвищої якості. Увечері я вирішила побалувати себе і, набравши повну ванну води, майже годину провалялася в ній. З часу мого поселення в гуртожитку ванна для мене подібна до розкоші. Змінного одягу у мене не було, а спати в сукні незручно, тому я була приємно вражена, побачивши махровий халат на вішалці в шафі. Саме в ньому я і лягла спати, відчуваючи себе в теплих пухнастих обіймах.

Розліпивши очі, я озирнулася і зрозуміла, що в номері сама. На тумбочці біля мене виявився прямокутний клаптик паперу. Текст, виведений розгонистим почерком, зазначав: «Як зберешся, спускайся вниз. Не хвилюйся – всі свої». Варто мені було дочитати останнє слово як записка в моїх руках розчинилася, не залишивши й сліду.

Збиралася я швидко. Вмилася, причесала волосся пальцями, одягла сукню і була готова. Незважаючи на запевнення Лілі, з кімнати виходила з побоюванням, постійно прислухаючись і озираючись на всі боки. Приблизно так само спускалася сходами. Проходячи через хол до зали клубу, я почула знайомий голос.

– Тримайтеся міцніше! – завзято гукнула Лілі.

Я не зрозуміла, чи то був жарт, але перебуваючи посеред просторого вестибюля мені не було за що триматися. Наступного моменту із зали гайнув порив вітру. Він пронісся по всьому приміщенню, чіпляючи мене. Відчуття було ніби холодна зимова хуртовина, що пробиває до кісток, пройшлася по тілу, але за мить все закінчилося. Я здригнула плечима, проганяючи залишки холоду, і попрямувала до широких дверей. Варто мені було переступити поріг, Лілі відразу ж помітила мене.

– О, наша серцеїдка та спокусниця інкубів, – радісно привітала вона мене. – Як спалося?

– Добре, – скромно відповіла я, помічаючи, що в приміщенні ми не одні: хлопець за барною стійкою натирав келихи, молода дівчина збирала сміття у залі, а господар клубу власною персоною стояв біля Лілі.

– Ну, звичайно, добре, а бідний незадоволений інкуб всю ніч мучився, – дівчина явно веселилась.

– Бачу в тебе піднесений настрій, – зауважила я. – Теж добре спала?

– Це на неї такий ситний сніданок діє, – замість дівчини відповів Марк. – Відьми завжди злі, коли голодні. До речі, тебе він теж чекає, – чоловік показав рукою на найближчий від барної стійки стіл, на якому розташовувалося величезне розмаїття страв. Тут були і вафлі з шоколадом, і яєчня з тостами, і млинці з ягодами, і смажені ковбаски, а також круасани та сирники.

– Я це все не з'їм.

– Тоді я тобі допоможу, – заявила Лілі і, підбігши до столу, застрибнула на диван і запхала в рот млинець. Я спокійно пішла за нею, вирішуючи, чого я більше хочу, а дівчина підняла свою порожню склянку і покликала: – Сашко, можна мені добавки, – потім обернулася до мене і запитала: – Що питимеш?

– Те саме що й ти.

– Сашо, банші теж буде апельсиновий сік, – від згадки моєї сутність я скривилася. – Не парся, – кинула дівчина і додала гучним шепотом: – Саша вміє зберігати секрети. Він же бармен.

Хлопець за барною стійкою, сміючись, закотив очі. Я звернула на нього увагу. Він був дуже молодий, не більше шістнадцяти років. Миле обличчя, коротке темне волосся та насичені сині очі, настільки яскраві, що були помітні навіть з відстані.

Поки я вивчала хлопця, він неквапливо відкрив пляшку апельсинового соку, налив його в стакан, а далі почало відбуватися щось дивне. Сашко взяв у руку склянку, доверху заповнену соком, і перевернув її догори дном при цьому рідина, порушуючи всі закони фізики, так і залишилася в ній. Після чого хлопець зовсім відірвав руку від скла, і наповнена чаша верхівкою вниз полетіла в моєму напрямку. Я не блимаючи дивилася на все це, не бажаючи щось пропустити. Коли мій напій зупинився над столом в півметрі від мене, хлопець спокійно промовив:

– Візьми, – я трохи побоювалася, але все ж таки виконала вказівку: піднесла руку і міцно вхопилася за склянку. Надійшла нова інструкція: – Переверни.

Знову послухалася. Як тільки я перевернула стакан з соком у правильне положення, він різко став важчим, ніби весь цей час його вагу утримувала інша людина. Я ще не відійшла від побаченого, але магія на цьому не скінчилася. Цього разу обійшлося без маніпуляцій зі склянкою. Нова порція апельсинового соку з шийки пляшки цівкою злетіла в повітря і полетіла прямісінько в порожній стакан Лілі.

– Вау, – все що змогла вимовити я.

– Сашко стихійник. Спеціалізація вода, – пояснила Лілі.

– А навіщо перевертати склянку? – перевела я заворожені від побаченого очі на парубка.

– Тому що я можу впливати тільки на рідину, а так як вона не приклеєна до посудини, – він злегка повів рукою і мій сік вилетів з чаші, застигши безформною хмаркою, – потрібно зробити так, щоб рідина утримувала склянку, а не склянка рідину.

Хлопець знову махнув рукою, і сік повернувся на своє місце. Я ж була в такому захваті, що воліла плескати в долоні.

– Вона як маленька дитина в цирку, – з усмішкою зауважив Марк, який теж сів за наш столик.

– Це всього лише фокус, – серйозно озвалась Лілі, відволікаючи мою увагу від вмісту мого стакану. – Стихійники насправді дуже сильні, особливо коли досконало опанували свою стихію.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍