Читати книгу - "Вагітна від нареченого сестри, Ярл Конг"

Розділ 62

- Дякую, що підтримала, без тебе було б куди важче, - промовив Ніколас вже тоді, коли неприємна інформація була повідомлена моїм батькам, коли мама випила дві склянки води з заспокійливим, і коли я викликалася провести його до машини. Навіщо? Я відчувала, що чоловік хоче мені ще дещо сказати. Та і я, якщо чесно, мала дещо запитати. Якби ми розпрощалися у квартирі, то виник би ефект недомовленості, а так у нас є змога все висловити, а у рідних можливість хоч трішки прийти до тями. Не вдавати переді мною, що все добре, бо насправді нічого доброго.

- Це навіть взагалі не обговорюється, ми ж родина, - звичайні слова вихованої людини, висловлення співчуття іншій особі.

- Так, родина, - при цьому погляд чоловіка опускається вниз, хоча він має дивитися мені у вічі, саме тому теж нахиляю голову та...

- Ой, вибач, - від побаченого мене тут же відкидає на метр назад. Вже в цю мить я дивлюся на Ніколаса та хочу усвідомити його реакцію на мої дивні дії, адже я навіть не помітила, як простягнула свою руку та накрила нею руку чоловіка. Саме на цю дію звернув увагу наречений сестри, саме тому розірвав зоровий контакт та намагався второпати, що я творю.

- Нічого страшного, - в очах мого керівника має наразі виднітися здивування, позаяк за якийсь десяток секунд я двічі втнула дурню. Спочатку проявивши тактильні почуття, які навіть не змогла контролювати, а після шалена реакція на ці ж неконтрольовані дії. Та нічого схожого на подив я там не бачу. Для нього це здається в порядку речей, ніби він прекрасно знає, яка я звихнута, і приймає мене такою, якою я вже являюся.

- Напишеш мені, будь ласка, коли Альбіна завтра прокинеться, щоб я її не розбудила, гаразд? - Змінюю тему. Чоловіка на неї перекидаю, та і сама собі нагадую, що ми хоч і родичі, хоч це і практично чоловік моєї сестри, але такі вияви емоцій ні до чого. Адже можна по іншому поглянути на цю ситуацію - це наречений моєї сестри, без п'яти хвилин її офіційний чоловік, а я розпускаю руки. Навіть якщо це і зв'язано з тим, щоб його підтримати у скрутний час.

- Приїдеш її провідати? Думаю, це буде куди краще дзвінка.

- Відразу після роботи зможу до вас заїхати, - так, він має рацію, візуальна зустріч буде куди краще, ніж телефоном. Там я зможу дозволити собі й візуальний контакт, і фізичний, ось куди потрібно буде спрямувати свою підтримку. Ось де мої дії не будуть виглядати двояко.

- Завтра ніхто не буде працювати. А, можливо, і не тільки завтра.

- Чому? - Ти ж знаєш чому, що за тупі питання? Нічого розумнішого в макітру не приходить? - Точніше чому не тільки завтра не буде ніхто працювати?

- Все просто - поки я не знайду покидька, який мене обікрав, то бізнес на паузі. Якщо не вийде знайти крайнього, хто відшкодує всі збитки, а збитки там дай Боже, то доведеться закрити компанію.

- Все настільки погано? - Думаєш тобі б просто так запропонували величезні кошти за те, щоб ти промовчала про вкрадені пару сотень гривень? Якщо той Рамос стільки відвалив мені за мовчання, то навіть страшно уявити, який кеш стягнув у Ніколаса. Там мають бути суми з достобіса нулями.

- Сьогодні стало ще гірше, - вже хочу спитати, чому саме сьогодні стало гірше, що ще могло трапитися за цей день, як чоловік продовжує, - я все це створював заради дитини. Заради того, щоб дати їй все найкраще. Щоб вона нічого не потребувала, ні в дитинстві, ні в юності, а якби мала світлу голову, то і в дорослому житті. А зараз всього цього немає. І не буде. Немає заради кого старатися, все це відновлювати, до чогось прагнути.

- Так можна ж взяти малечу з дитбудинку? - Знаю, що це не зрівняється з власним дитям, з тим, як тримаєш маленький згорточок на руках і бачиш свою маленьку копію, але чужих дітей не буває, і це неймовірний вчинок, подарувати маленькій людині світле майбутнє, якого в неї на дев'яносто відсотків не буде, якщо вона на все життя залишиться в дитбудинку. Бо там ніхто так багато не подарує любові, як батьки, навіть якщо вони не кревно рідні, ніхто не буде їм лаштувати найкраще дитинство з мостиком у найкраще доросле життя.

- Або сурогатне материнство..., - начебто не мені, а комусь збоку промовляє Ніколас, оскільки його погляд спрямований в сторону, при чому робить це дуже тихо, і я вже хочу перепитати, що він сказав, пославшись на те, що не почула, як чоловік моментально перевтілюється на моїх очах, знову стає максимально впевненим в собі та своїх діях, - добре, щодо завтра ти зрозуміла, а далі побачимо. Впевнений, що я знайду того, ту, чи тих, хто захотів забрати у моєї дитини світле майбутнє. Знайду і покараю так, щоб більше ніколи навіть думка така не закрадалася у їхні проломлені бошки. Дякую за підтримку!

Це ж можна сприймати за погрозу, так? Проломлені бошки... Чи є тут подвійний контекст? Я його не бачу, тож льодяні мурашки мчать по моєму тілу, коли Ніколас підходить та пригортає мене до себе. Якби він тільки знав, кого він обіймає. Одну з тих, хто забрав світле майбутнє у його дитини. І ту, яка може дуже скоро опинитися з проломленою бошкою. Чомусь у мене взагалі не виникає сумнівів в тому, що це все не пусті балачки. Що чоловік дотримається свого слова...

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍