Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Вони думали, що я мертвий.  Я просто з'явився поруч.

Пітер зітхнув, виглянувши з–за стіни.

–Ходім зі мною. – крикнула Калерія, відтягнувши Пайпер подалі. Чортихаючись, дівчина намагалася залишити опік на обличчі Калерії, але та розлютилася і пустилася гроза. Вода шипіла, торкаючись шкіри Пайпер, дівчина скрикнула, падаючи на землю.

Найджел з Пітером та Джиланою побрели до табору.

–Есме!– крикнув він, помітивши, що дівчина прокинулась.

–Як давно ми тут? – запитала Есме, потираючи скроні. – Я тільки–но побачила трупи... І загинули майже всі, з ким ми познайомилися! Що за жах? – дивувалася вона.

Найджел обійняв подругу, відчуваючи, як сильно вона тремтить.

–Не всі прокинулися відразу. Війна триває вже якийсь час. – похмуро повідомила Джилана. – Я й сама вбила декого...

Вона опустила очі, потираючи перенісся.

–Як ми могли так вчинити? – хитала головою вона.

–Очевидно, ви були під гіпнозом Містифікатора.– сказала Есме.

–Так, але в чому сенс? Не розумію. – хитав головою Найджел. – Якщо нас розділили на світлих магів і темних, чому світлі винищують одне одного? Адже ми повинні бути заодно!

–Він прокинувся найпершим. Він знає.– Джилана ткнула пальцем за їхні спини.

Найджел повернувся. Ельгорт сидів на землі згорбившись і креслив щось гілкою. Волосся його було розпатлане. Він був одягнений у якісь лахміття, під темними очима пролягали темні кола, погляд здавався божевільним, руки з довгими пальцями були всі у пиляці та, хлопець щось без угаву шепотів. На землі під ним Найджел помітив візерунки незрозумілих йому ієрогліфів, а на зірваній корі були позначки. Судячи з усього, цій війні вже кілька тижнів. Які він, що? Безпробудно проспав? Найджел бачив, як Ельгорт щось люто закреслював палицею на землі. Він так нервував, що палиця зламалася, він почав кидатися її залишками, тупочучи ногами і схопив себе за голову.

Найджел утримав його за плечі.

–Ельгорте! Ельгорте. Ти мене впізнаєш?

Сніговий принц подивився на приятеля, але очі його були порожніми. Чорна безодня і ніякого снігопаду. На його руці була широка атласна стрічка – символ зв'язку половин. Вона була порваною, але дивовижно трималася на зап'ясті. Найджел усвідомив, що Містифікатор розділив їх з Ельгою і викинув на різні боки. Не дивно, що Ельгорт втратив розум. Він штовхав дерево, бурмочучи собі щось під ніс. Раптово, він повернув голову і ніби на поклик побіг у глиб лісу.

–Нехай іде. – Пітер зупинив Найджела, який вже намагався побігти за ним. – Він тікає кілька разів на день і повертається.

–Що він пише?

–Він шукає відсутні рядки в заклятті. Хоче позбавити всіх гіпнозу і знайти Ельгу.

–Нічого не виходить?– припустив Найджел.

–І не вийде. – зітхнув Пітер.– Заклинання в гримуарі було недописаним. Рамона не встигла закінчити його, видіння покинуло її занадто швидко. Але Ельгорт намагається придумати кінцівку, щоб урятувати всіх.

–Хіба це можливо?

–Для простих магів на кшталт нас – ні. Створювати заклинання і пророцтва може тільки клан Яснооких. Але після того, як Ельга позбавила Рамону титулу герцогства, ми навіть не знаємо, чи існує їхній клан.

 Найджел озирнувся, якби менш похмурі обставини, такий пейзаж би мабуть вразив його, адже вони перебували біля стрімкої річки, над якою ніби визирав клаптик темного лісу. Та ще хвилину споглядань і Найджел дійшов висновку, що пейзаж радше вселяє тривогу, ніж естетичне задоволення. Бо ж річка хоч і мала прозору чисту воду, але ліс по той бік здавався страхітливо відстороненим і чужим.

По той бік поля бою

Джим встиг затулити своїм щитом тих, хто був поруч із ним в той день, тому на них навіювання Містифікатора не подіяли. Тож доводилося ховатися від тих, кого така доля не минула. Табір укривав його щит, а тому ніхто з воюючих половин не міг відшукати їх. Хельс у перший же день пішов шукати Хельґу, але так і не повернувся. Тоді ж і сам Джим вирушив на поле бою "темних" магів, намагався напоумити Нореса, який мав намір вбити Бруно, але дістав глибоку рану на нозі й поспішив покинути бійню, аби зберегти тих, кого йому вдалось врятувати. Селія та Г'ю були надто налякані, щоб кудись рухатись із табору, Ельга залишалась уві сні від самого початку цієї війни. Де перебували маги, яких обрало світло, Джим не знав. Ліс виглядав інакше, знаючи кожну стежку Південного лісу, Джим кілька разів примудрився загубитися в ньому, ніби хтось зачарував його. Звичайно ліс був не таким, яким він пам'ятав його. До посухи, Південний ліс був приголомшливим місцем, у ньому мешкали німфи і різний дивний народець, який збагачував ліс чудесами. У народі це місце так і називали "Чудесний ліс" або "Казковий". Але тепер усе було інакше. Він засмучено спостерігав за сплячою Ельгою, подумати тільки, вона проспала вже багато днів, і ніяк не приходила до тями.  

Цього ранку Джим встиг пополювати, добувши кількох диких гусей і обсмажити їх на багатті, він набрав повну флягу води і поставив це добро на імпровізований столик із пня, замінив сухе листя, яке слугувало дахом у курені, на нове. Г'ю та Селія кинулись снідати. Джим, не маючи апетиту, сів собі на землю біля Ельги. Вона раптом зітхнула і Джим потягнувся до дівчини, не в силах повірити. Її повіки затріпотіли, вона насупилася. Він узяв її за руку, подумки молячись, аби дівчина отямилася.