Читати книгу - "Учта для гайвороння"

берега. Їх не досить, щоб скинути Вороняче Око з батькового престолу.

— Я вислав заклик. Від твого імені, на знак любові до тебе та твоєї матері. Дім Харло зібрав свою потугу. Також Голодріво та Вольмарк. Є трохи Мравів…

— Усі вони з острова Харло… аж одного острова з семи. Ще я бачила в трапезній самотнє знамено Ботлика з Пайку. А де лодії з Солонця, Косача, усіх Виків?

— Баелор Чорноплив хутко примчав з Чорноплива порадитися зі мною, а потім так само хутко наставив вітрило. — Князь Родрік закрив «Книгу загублених книг». — Дотепер він має бути вже на Старому Вику.

— На Старому Вику? — Аша лякалася, чи не скаже дядько, що всі поїхали на Пайк присягати на вірність Еуронові Воронячому Оку. — Чому на Старому Вику?

— Я гадав, ти знаєш. Аерон Мокрочуб скликав король-віче.

Аша відкинула голову назад і зареготала.

— То, мабуть, дядечкові Аерону Потоплий Бог оселедця у дупу запхав, аж у голову вдарило! Король-віче?! Невже це не жарт?

— Мокрочуб не жартував, відколи потонув. Інші жерці теж підхопили заклик. Сліпий Берон Чорноплив, Тарле Тричі-Потоплий… ба навіть старий Сивий Мартин зліз зі скелі, де живе, і пішов проповідувати король-віче по всьому Харлі. Капітани збираються на Старому Вику просто зараз, поки ми тут балакаємо.

Аша була вражена.

— Невже Вороняче Око погодився на цей святенницький вертеп? Ще й визнає його ухвалу?

— Вороняче Око не ділився зі мною своїми задумами. Він викликав мене на Пайк скласти присягу вірності. І відтоді я від Еурона не чув ані слова.

«Король-віче. Щось нове… або радше дуже старе.»

— А мій дядько Віктаріон? Що він думає про задум Мокрочуба?

— Віктаріонові надіслали звістку про смерть твого батька. І про це король-віче також, не маю сумніву. Більше нічого не можу сказати.

«Краще вже король-віче, ніж війна.»

— Гадаю, варто з’їздити. Хоч поцілувати смердючі ноги Мокрочуба і повисмикувати йому водорості між пальців. — Аша вхопила кинджала і вклала його до піхв. — Король-віче, ти ба! А бодай би їх там усіх побило!

— Так, король-віче збирається на Старому Вику, — підтвердив князь Родрік. — Але я молюся навпаки: щоб там нікого не побили. Я тут передивлявся Хаерегову «Історію залізного роду». Коли востаннє королі над сіллю і королі над скелями стрічалися на король-вічі, Уррон з Косача випустив на них своїх топірників, і ребра Нагги вкрилися червоною кров’ю побитих. Від того чорного дня дім Герейрон правив без виборів тисячу років, аж до появи андалів.

— Чи не позичите мені Хаерегову книжку, дядьо?

Перш ніж досягти Старого Вика, вона хотіла дізнатися якомога більше про король-віче.

— Читай її тут, бо вона стара і крихка. — Князь Родрік роздивився небогу з-під насуплених брів. — Архімаестер Рігней колись написав, що історія подібна до колеса, бо природа людини загалом незмінна. Що ставалося раніше, те неодмінно станеться знову, пише він. Я згадую його слова щоразу, коли думаю про Вороняче Око. Саме ім’я «Еурон Грейджой» лунає у моїх старих вухах схоже на «Уррон Герейрон». Я не поїду на Старий Вик. І тобі не раджу.

Аша посміхнулася.

— Пропустити перше король-віче, скликане за… скільки, кажете, років минуло, дядьо?

— Чотири тисячі, якщо вірити Хаерегові. Удвічі менше, якщо вірити доказам маестра Денестана у «Запитаннях і сумнівах». Їхати на Старий Вик геть ні до чого. Мрії про королівську корону — то шаленство і безумство в нашій крові. Я вже казав це твоєму батькові, коли він повставав уперше, і зараз наполягаю. Нам потрібна земля, а не королівські корони. Поки Станіс Баратеон і Тайвин Ланістер змагаються за Залізний Престол, ми маємо рідкісну нагоду поліпшити нашу долю. Станьмо ж на один бік або на інший, приведімо його до перемоги нашими кораблями, а тоді вимагаймо собі винагороди землями від вдячного короля.

— Про це варто буде поміркувати, коли я сяду на Морекамінний Престол, — відповіла Аша.

Дядько зітхнув.

— Тобі не сподобається те, що я скажу, Ашо, але тебе не оберуть. Ніколи залізянами не правила жінка. Гвинеса на сім років од мене старша, та коли помер наш батько, Десятивеж’я беззаперечно перейшло до мене. Так само станеться і з тобою. Ти Балонова дочка, не син. І ти маєш трьох дядьків.

— Чотирьох.

— Трьох дядьків-кракенів. Мене рахувати не варто.

— Я рахую вас завжди. Поки я маю дядьо з Десятивеж’я, я маю острів Харло.

Харло був не найбільший з Залізних островів, зате найбагатший та найнаселеніший, і владою та силою князя Родріка не можна було нехтувати. На острові йому рівних не було. Вольмарки та Голодріви тримали тут чималі володіння, могли похвалитися уславленими мореплавцями та лютими вояками, але навіть найлютіші та найуславленіші схиляли голови перед прапором з косами. Кенінги та Мрави, колись найгірші вороги, давно вже підкорилися дому Харло і стали його вірними слугами.

— Мої родичі присягнули мені на вірність, і на війні я очолюю їхні мечі та вітрила. Проте на король-вічі… — Князь Родрік хитнув головою. — Під кістками Нагги кожен капітан кожного корабля стоїть рівний усім іншим. Хтось закричить твоє ім’я, не сумніваюся. Та їх буде не досить. А коли залунають крики за Віктаріона чи за Вороняче Око, то до них приєднається навіть дехто з тих, хто зараз п’є у моїй трапезній. Кажу тобі ще раз: не варто плисти просто в серце цього шторму. Твоя боротьба безнадійна.

— Боротьба не буває безнадійною, поки тебе не побороли. Я маю вищі права. Я нащадок Балонового лона.

— Ти свавільна дитина, ось ти хто. Подумай про свою бідолашну матір. У Лані лишилася тільки ти одна. Якщо знадобиться, я піднесу смолоскипа до «Чорного вітру», аби лише втримати тебе тут.

— І примусите мене долати шлях до Старого Вика уплав?

— Чи не надто далека і холодна подорож заради корони, яка не буде твоєю? Твій батько мав більше хоробрості, ніж здорового глузду. Старий звичай добре служив островам, коли ми були одним маленьким королівством серед безлічі інших. Але Завоювання Аегона поклало цьому край. Балон відмовлявся бачити те, що лежало в нього перед очима. Старий звичай помер разом із Чорним Гареном та його синами.

— Мені це відомо. — Аша любила свого батька, але й себе не дурила. Багато в чому Балон був сліпий і глухий. «Хоробрий воїн, та поганий правитель.» — То чи мусимо ми