Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Людина без властивостей. Том III

Читати книгу - "Людина без властивостей. Том III"

123
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 65 66 67 ... 182
Перейти на сторінку:
Клариса каже: «Це не випадковість, що той чоловік спинився саме під моїм вікном!» А тепер розберімося докладніше! Це, звісно, не правда, бо з погляду причинного зв’язку такий збіг — звичайна випадковість. А проте Клариса каже собі: «Якщо я вважатиму, що всьому вже є пояснення, то людина ніколи нічого у світі не змінить». Для Клариси непояснимо те, що вбивця, чиє ім’я, якщо не помиляюся, Моосбруґер, саме тесля; для неї непояснимо те, що невідомий хворий, який страждає на сексуальний розлад, спиняється саме під її вікном; і отак вона звикла вже вважати непояснимим і багато чого іншого, що трапляється в її житті, отож. — Майнґаст знову змусив своїх слухачів хвилю зачекати; наприкінці голос його нагадував рухи рішучої людини, яка надзвичайно обережно підкрадається навшпиньках і раптом зважується на різкий крок: — І тому вона щось зробить! — твердо заявив він. У Клариси похололо на душі.

 — Кажу вам іще раз, — промовив Майнґаст, — з погляду інтелектуального критикувати це можна. Але інтелектуальність, як ми знаємо, — всього-на-всього вияв або інструмент висхлого життя; а те, що виражає Клариса, йде вже, мабуть, з іншої сфери — зі сфери волі. Клариса, очевидно, ніколи не зможе пояснити того, з чим вона стикається, але розгадати, мабуть, зможе; і вона вже цілком слушно називає це «спасти», вона інстинктивно знаходить для цього відповідне слово. Адже хто-небудь з нас міг би, либонь, не довго думаючи, сказати, що йому це здається маячнею, оманою, або що у Клариси не витримують нерви; але в цьому не було б ніякого глузду: нині світ такою мірою позбавлений оман, що ні в чому вже не певний — любити це чи ненавидіти, а позаяк усе таке двозначне, то й усі люди — неврастеніки й маруди. Одне слово, — завершив несподівано пророк, — філософові нелегко відмовитись від пізнання, але найглибша істина, яку осягає двадцяте сторіччя, полягає, либонь, у тому, що пізнавати таки треба. Мені в Женеві нині важливіше те, що там є один француз — тренер з боксу, ніж те, що там творив прискіпливий критик Руссо!

Майнґаст розійшовся так, що міг би говорити ще й ще. По-перше, про те, що ідея спасіння інтелекту завжди була антиінтелектуальна. «Отож нині світу побажати вже нема чого, крім доброї, здорової омани» — ця фраза вже навіть крутилася в нього на язику, але він проковтнув її задля іншої кінцівки. По-друге, про те побіжне фізичне значення ідеї спасіння, яка випливає, мовляв, уже з самого кореня слова «спасати», спорідненому зі словом «послаблювати»; це побіжне фізичне значення вказує на те, що «спасти» можуть лише дії, тобто події, які захоплюють людину цілком, з усіма її бебехами. По-третє, він мав намір сказати про те, що через надінтелектуалізацію чоловіка ініціативу в діях за певних умов інстинктивно може перехопити жінка, і один із перших прикладів цього, мовляв, — Клариса. Нарешті він хотів сказати про трансформацію ідеї спасіння в історії народів загалом і про те, як нині в цьому процесі на зміну багатовіковому домінуванню віри в те, нібито спасіння — це просто поняття, породжене релігійним почуттям, приходить усвідомлення того, що спасіння потрібно домагатися рішучою волею, а якщо доведеться, то й насильством. Бо цієї хвилини ідея спасіння світу насильством посідала в його думках головне місце. Але Клариса тим часом відчула, що ота звернена до неї увага, яка висмоктує й витягує з неї її саму, стає нестерпною, й вона урвала мову метра, звернувшись до Зиґмунда як до місця найменшого опору й надто гучно сказала йому:

 — Я ж бо тобі казала: збагнути можна лише те, до чого безпосередньо причетний. Тому до божевільні нам треба йти самим!

Вальтер — щоб стриматися, він саме заходився чистити мандарина, — цієї миті надрізав шкірку надто глибоко, і в очі йому бризнула їдка цівка, змусивши його відсахнутися й пошукати в кишенях носову хустину. Зиґмунд, як завжди, вишукано вбраний, спершу зацікавлено поспостерігав, як реаґують на подразнення зятеві очі, тоді перевів погляд на свої замшеві рукавички, що разом із циліндром лежали таким собі статечним натюрмортом у нього на колінах, і нарешті, не дочекавшись, що сестра відведе очі від його обличчя й замість нього, Зиґмунда, відповість хтось інший, підвів погляд, поважно кивнув головою і незворушно пробурмотів:

 — Я ніколи не мав сумніву, що всім нам місце в божевільні. Після цього Клариса обернулася до Майнґаста і сказала:

 — Про паралельну акцію я ж бо тобі розповідала. Це теж, либонь, надзвичайна нагода, яка зобов’язує покласти край отому «можна так, а можна й інак», чим грішить наше століття!

Метр усміхнувся й махнув рукою.

А Клариса, в захваті від власної значущости, вперто й досить недоладно вигукнула:

 — Жінка, яка дає волю чоловікові, хоч це й ослаблює його дух, — теж убивця на ґрунті статевої ненормальности!

 — Не відходьмо від загального! — закликав її Майнґаст. — До речі, в одному можу тебе заспокоїти: на тих трохи кумедних нарадах, де демократія, хоч вона вже й при смерті, силкується ще спородити велику місію, я вже давно маю своїх спостерігачів і повірників!

У Клариси шкіра на голові аж морозом узялася. Вальтер ще раз марно спробував стримати те, що діялося. З великим пієтетом виступаючи проти Майнґаста, зовсім іншим тоном, ніж розмовляв би з тим-таки Ульріхом, він звернувся до метра зі словами:

 — Ти говориш, мабуть, про те саме, що вже давно кажу і я: малювати треба лише чистими барвами. Треба покласти край усьому змішано-розпливчастому, поступкам порожнечі, боягузливому погляду, який уже не важиться розгледіти, що кожна річ має чіткі обриси й локальний колір. Я кажу про це мовою малярства, а ти — мовою філософії. Та хоч ми й однодумці. — Раптом він знітився й відчув, що не зможе висловити при людях, чому так боїться, щоб Клариса спілкувалася з психічно хворими. — Ні, я не хочу, щоб Клариса це робила! — вигукнув він. — І своєї згоди на таке не дам!

Метр вислухав привітно, а тоді так само привітно, немовби жодне з цих вагомо виголошених слів не торкнулося його вуха, відповів:

 — Клариса, до речі, дуже гарно висловила й ще дещо. Вона сказала, що всі ми, крім «гріховного образу», в якому живемо, маємо ще й «образ безневинности»; збагнути це можна в тому чудовому сенсі, що наша уява, незалежно від жалюгідного так званого емпіричного світу, здатна осягнути світ прекрасного, де ми у світлі хвилини відчуваємо,

1 ... 65 66 67 ... 182
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Людина без властивостей. Том III», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Людина без властивостей. Том III"