Читати книгу - "Чорний Загін"

на сусідньому виступі. Один з Поневолених, хоча в мерехтливому, непевному світлі, я не розібрав хто. Він кивав сам до себе, спостерігаючи за муками ворога.

Розтоплена лава, обвали й полум’я продовжували поширюватися, поки весь ландшафт не вкрився червоними жилами й булькаючими калюжами.

Краплина вологи вдарила мене по обличчю. Я здригнувся і поглянув угору. Друга краплина ляснула по переніссі.

Зірки зникли. Пористі днища важких сірих хмар мчали над моєю головою так низько, що, здавалося, я міг доторкнутися до них. Краєвид родом з пекла підфарбовував їх яскравими барвами.

Над каньйоном днища хмар відкрилися. Я потрапив під самий край зливи, мене ледь не збило з ніг. Внизу дощ просто скаженів.

Вода зіткнулася з розпеченою скелею. Різнокольорова пара бухнула в небо з оглушливим шумом. На краю, який окутав мене, коли я кинувся втікати, вона була така гаряча, що в мене почервоніли ділянки шкіри.

Бідолашні дурні, ці повстанці, подумав я. Їх зварили немов раків…

Можливо я й був невдоволений тим, що не бачив нічого особливого у виконанні Поневолених. Тепер мені це минулося. Я ледь втримав вечерю в шлунку, розмірковуючи, скільки холодних, жорстоких розрахунків потрібно було, щоб запланувати це все.

Мене охопили муки сумління, знайомі кожному найманцеві, і яких не зрозуміти людині іншої професії. Моя робота – перемогти ворогів свого роботодавця. Як правило, любими доступними засобами. Боги мені свідки, наш Загін нерідко служив кровожерливим негідникам. Однак те, що відбувалося внизу, було якось неправильно. Споглядаючи назад, я гадаю, що ми всі відчули це. Можливо, це враження виникло з недоречного почуття солідарності з такими ж солдатами, що вмирали, не маючи можливості захищатися.

Ми в Загоні знаємо, що таке честь.

Шум зливи й пари притих. Я відважився повернутися на свій спостережний пункт. За винятком кількох невеличких ділянок, в каньйоні було темно. Я пошукав поглядом Поневоленого, якого бачив раніше. Проте він зник.

Вгорі, з-поза останніх хмар з’явилася комета, спотворивши небо своєю маленькою, глузливою посмішкою. Було чітко видно, що її хвіст вигнутий. Місяць обережно виглянув над зубчастим обрієм і кинув погляд на понівечену землю.

Саме з цього напрямку залунали сурми, в їхніх металічних голосах виразно вчувалися нотки паніки. Вони уступили місце приглушеним відстанню звукам битви. Галас швидко наростав. Судячи по звуках, сутичка була жорстокою і хаотичною. Я вирушив у бік польового госпіталя, впевнений, що незабаром там знайдеться для мене робота. Не знаю чому, я не був особливо переляканий чи засмучений.

Повз мене пролітали посланці, кожен цілеспрямовано мчав до своєї мети. Принаймні одна річ вдалася Капітану. Він відновив у цих недобитків порядок і дисципліну.

Щось просвистіло в мене над головою. Хтось на темному прямокутнику промчав у місячному світлі, повертаючи в напрямку сутички. Ловець Душ на своєму літаючому килимі.

Навколо нього палахкотіла яскрава фіолетова оболонка. Килим несамовито захитався, ковзнув боком на десяток метрів. Світло потьмяніло, стиснулося і зникло, залишивши в мене перед очима плями. Я знизав плечима і побрів під гору.

Перші поранені прибули в госпіталь раніше ніж я. В певному сенсі, я був радий. Це вказувало на ефективність і здатність зберегти спокій під ворожим обстрілом. Капітан творив дива.

Тупіт загонів, які рухалися в темряві, підтвердив мої підозри, що це не просто незначна атака людей, які переважно уникають пітьми. (Ніч належить Леді). Якимось чином, нас обійшли з флангу.

-- Курва, нарешті ти показав свою бридку мармизу, -- гаркнув Одноокий. – Йди туди. На операцію. Я наказав їм розставити світло.

Я помився і взявся до роботи. До мене приєдналися слуги Леді, і почали героїчно допомагати. Вперше з того часу, коли ми вступили на службу до Леді, я відчув, що дійсно допомагаю пораненим.

Потік ворогів не припинявся. Ляскіт наростав. Невдовзі стало очевидним, що атака повстанців у каньйоні була тільки маневром, щоб відвернути увагу. Вся ота ефектна вистава виявилася марною.

Світанок забарвив небо, коли я підвів погляд і побачив перед собою обдертого Ловця Душ. Він виглядав так, немов його підсмажили на повільному вогні, поливаючи при цьому чимось синюватим, зеленуватим і бридким. Від нього несло димом.

-- Починай вантажити поранених на вози, Док, -- сказав він своїм діловим жіночим голосом. – Капітан пришле з десяток помічників.

Весь транспорт, включно з тим, що прибув з півдня, знаходився трохи вище від мого польового госпіталю. Я поглянув у той бік. Високий, худорлявий тип зі скрученою шиєю підганяв візників, щоб ті швидше запрягали коней.

-- Битва пішла не так? – запитав я. – Вони перехитрили вас?

Ловець пропустив повз вуха моє останнє запитання.

-- Ми досягли більшості наших цілей. Нам залишилося виконати тільки одне завдання, -- цим разом він обрав глибокий, дзвінкий, повільний голос оратора. – Битва ще не закінчилася. Поки що невідомо, як воно повернеться. Ваш Капітан придав цій голоті мужності. Вирушай зі своїми підопічними, якщо не хочеш, щоб поразка наздогнала вас.

Кілька возів вже рухалося зі скрипом в нашому напрямку. Я знизав плечима, передав наказ своїм людям, повернувся до наступного пацієнта, який потребував моєї уваги. Під час праці, я запитав Ловця:

-- Якщо ще нічого не вирішено, то чому ти не товчеш повстанців?

-- Я виконую накази Леді, Док. Ми майже досягли своєї мети. Тягло і Міль були знищені. Пройда смертельно поранений. Перевертню вдалося перехитрити їх. Нам залишилося тільки позбавити повстанців їхнього генерала.

Я заплутався. Суперечливі думки одночасно злетіли з мого язика:

-- Ми повинні спробувати розбити їх тут.

І:

-- Північна кампанія дорого обійшлася Колу. Спочатку Загребельний, потім Шепіт. Тепер Тягло і Міль.

-- Пройду і Черствого чекає така ж доля. Так. Вони перемагають нас раз за разом, та кожного разу розплачуються своїми найкращими силами.

Він поглянув вниз, на невеличкий загін, що рухався в нашому напрямку. Попереду крокував Ворон. Ловець повернувся в бік