Читати книгу - "25 професій Маші Філіпенко"

Розумниця! Я одразу подумав: «Дзюровський!»

— Далі! Як чиновник він бездоганний. І ваш Циркконцерт, судячи з преси, процвітає. Тому перемогти його можна не по соціальних, а по моральних категоріях. За сільськими, людськими поняттями — поганий працівник, ненадійний товариш, тільки себе шануюча молода людина. І за цієї ситуації, якщо ти просто втримаєшся, вважай, що ти виграв. Ви несумісні. Коли ти лишишся, він рано чи пізно піде. Тому переходь до оборони. І третє, тепер кожна інформація, що тебе плямує, для них на вагу золота. Можеш випередити їх. Дати їм що-небудь заковтнути. На зразок розгніваної заяви глядачів, батьків, пенсіонерів або, як ти кажеш, широких громадських верств громадськості.

(Дзюровський і естрадні номери)

Розгнівана заява громадськості Арівідерського цілинного краю Нечорноземної середньої смуги

«Хоча це вельми прикро, проте повідомляємо вам принципову правду… Нещодавно до нас приїжджала циркова агітбригада так званої обласної естради цирку. У цій відмінній, можна сказати, чудовій традиціями бригаді нас вразив слабкістю репертуар нібито лжекоміка Шубовстя. Зал, звісна річ, сміється за допомогою дешевих словесних хитрощів. Та після закінчення люди нічого не виносять. Ще він. будує репертуар на матеріалах місцевих газет, а отже, незатверджений у центрі. Його клоунське вбрання явно крикливого кшталту…»

— Та ну їх! Не вмію я писати від імені населення місцевості. Та й чимось це справжнісіньку анонімку нагадує. А втім, займусь я літне Дзюровським! Чоловік він відчайдушний, непрограмований і чесний.

… Коли я розпочав готувати для себе естрадний номер, я йому постійно дзвонив. Він одразу ж вибачився і попередив, що з часом у нього сутужно. І треба буде без образ декілька днів до нього пробиватись. Дзвонити щоразу зранку і чекати вільного вечора.

Вільний вечір видався після шостого дзвінка.

Двері відчинив він сам, і був він увесь зелений.

— Допрацювався до спазм, — мовив він. — Якийсь сутінок у голові. Пиво допомагає… або у футбол пограти. Та нічого. Давайте бесідувати.

— Давайте. А то у футбол пограймо.

— Це ідея. Мені це подобається. Зараз ми влаштуємо матч.

Гуморист дістав старий одяг для себе, а мені приніс кеди. Перевдягаючись, він говорив:

— Антон Савелійович Мосалов із Циркконцерту вас дуже рекомендував. Та я не певен, що вам сподобається те, що я запропоную. Чи зможете ви це оцінити? Декому я пропонував — не зрозуміли.

— Я тямущий.

— Справа не в тямущості. А в тому, що гумор — професія. І як у медицині, так само й тут, треба абсолютно покладатись на професіоналів. Або самому бути таким.

— Згоден, — кажу я.

— Вже добре. Тоді прослухайте маленьку лекцію. Я належу до п'ятірки кращих естрадних авторів. Мною створено багато номерів, Побудованих на прийомах. Деякі з них забуті, деякі затерті до дірок, але свого часу всі були відкриттями. Наприклад, номер з музичною шарманкою. От вона. Крутиш за ручку, і лине мелодія.

Він узяв музичну дитячу скриньку з полиці й покрутив. Почулось: «Ех, яблучко, куди ти ко… Ех, яблучко, куди ти ко…»

— Не вистачає однієї ноти. Трошечки не дороблено. Я тільки-но купив її, зразу номер винайшов. Виходить актор до мікрофона і починає грати: «Ех, яблучко, куди ти ко… Ех, яблучко, куди ти ко…» Люди розуміють, у чому справа, і посміхаються. Він співає: «Який зробив таке негідни…? Либонь, великий винахідни… Либонь, він дуже поспіша…?» Тобто під такий акомпанемент гарно співати про недоробки, халтуру:

А може, це просто бра…?

Та ні, наклейка «перший со…»

А може, випустив дура…?

Та ні, московський раднарго…

Ех, яблучко, куди ти ко…?

— Місткий жарт, — мовив я.

— Розумієте! І подібних номерів я придумав чимало. — Дзюровський говорив, одягався і дзвонив по телефону, збираючи футболістів на майданчик за меблевим магазином. І давав мені пояснення: — У нас кумедні футболісти — один вантажник, три аспіранти, шофер, студент, інженер із сином і доктор двох наук, тобто двічі доктор — Вітальна Юрашев. Усі верстви населення представлені.

— Окрім селян.

— То ще не відомо. У нас є один чоловік — Чорний Ящик, який протягом усього часу не промовив жодного слова. Підійшов і став на ворота. З тих пір приходить щочетверга. Навіть не знаємо, як його звуть. Ось він може виявитись ким завгодно, селянином або космонавтом. А Віталька Юрашев, хоча й товстий, бігає мов лось і забиває більше за всіх голів. Візьміть його на себе.

Ми вийшли на вулицю і попростували до меблевого. По дорозі гуморист говорив:

— Своїм кращим номером я вважаю казку із залом. Я виходжу до дітей (на дорослих страшно) і пропоную їм вигадувати зі мною казкову історію. Вони погоджуються. Далі виходить приблизно так:

«В одному селі, діти, жив-був…» «Хлопчик»… дівчинка»… «старий зі своєю старою»… «Гаразд. І було йому скільки років?»… «Тридцять»… «шістдесят»… «дев'яносто»… «Так, хто більше?»… «Тисяча років!» «Стоп, приїхали! А стара?»… «Дві тисячі років!»… «Отже, стара була доісторична. Музейний варіант»… І так далі за цією схемою. «Якось пішов старий у ліс. А в лісі жила зла-презла…» «Вовчиця»… «Баба Яга»… «собака». Вона каже старому: «Зараз я тебе з'їм!» А він у відповідь: «Не їж мене. Я принесу натомість що-небудь їстівне. Я принесу тобі…» Кричать: «Свою стару!» Я їх урезонюю: «Чого це ви такі кровожерні? Ні, не свою стару я принесу, а щось інше, смачне. Ну, хоча б апельсини». Вони кричать: «Ні!» — «Чому ні?» — «Нема їх у магазинах! Не завезли ще»:

А час тоді справді був без'яблучний і безапельсиновий у цих краях.