Читати книгу - "Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес, Марго Вольська"

Розділ сімнадцятий

Гучний стук в двері привабив мою увагу, але я навіть бровою не повела, аби встати і відчинити. Флейм може зайти й без дозволу, в цьому я вже переконалась за останні два дні.

Ми посварились, причому куди серйозніше, аніж здавалось спочатку. Есмонд був переконаний, що я мала б пробачити йому те, що він викинув з Джейсоном, дуже скоро – і, власне, я б так і зробила, якби не дізналась про біографію Люціо де Р’єна. Всю ніч я читала ту книгу, намагаючись визначити деталі, докопатись до істини, заглибитись у історію, але так і не знайшла нічого, що могло б слугувати для Есмонда виправданням. Власне, про нього взагалі писали дуже мало, але те, що писали…

Зовсім мене не радувало.

Так, інформація була скупа і дуже поверхнева. З записів я дізналась, що Есмонд так і не став засуджувати власного батька за скоєне та відмовлявся брати участь у заходах з протидії Люціо де Р’єну, хоча сили мав достатньо, аби протидіяти йому та бути дуже корисним при перехопленні. Щоправда, пояснити це я могла різними факторами. Адже це все-таки рідний тато!

Або, можливо, він міг скористатись Есмондом у своїх цілях, і той просто не хотів давати батькові зайву фору…

На жаль, припускати можна було багато чого, але факт залишався фактом: ниточок, що вели до співпраці Есмонда з Люціо де Р’єном та його схильності до ідей щодо використання сніжних відьом було багато. І жодної – до того, що Есмонд засуджував чи протестував проти набуття могутності такою ціною.

В двері постукали знов. Я лише важко зітхнула та озвалась:

– Я відчиняти не буду. Хіба ми не визначили ще позавчора, що насправді тобі не потрібен мій дозвіл, Есмонде?

Так, він відчинив двері магією лише з тією метою, що дуже прагнув мене нагодувати, але від того, знаєте, не легше! Бо розуміння, що все це було задля мого добра, боляче різнуло по свідомості. Есмонд немов спеціально продовжував лишатися в статусі «незрозуміло, що він у собі несе», і мене від того просто вивертало! Ну як так можна!

– Мелісо, я не один, – озвався Есмонд. – До тебе в гості прийшла сестра. Можливо, ти хоча б її впустиш.

В гості?.. Сюди?!

– Аліса? – видихнула я.

– А в тебе є ще одна сестра? – поцікавився з іронією демон. – Так, це Аліса. То що, ти її впустиш, чи мені знов ламати двері?

Я швидко злізла з ліжка. Для того, аби побачитись з Алісою, як я думала, мені необхідно порушити мій бойкот. Тепер же виявлялось, що Есмонд привів її сам і нібито не збирався перешкоджати нашій зустрічі. То ж хіба це не прекрасно?

– Мелісо, – долинув з-за дверей і сестрин голос, – це правда я. Будь ласка, впусти. Я так за тебе переживаю! Що трапилося взагалі?

– Поясню наодинці, – видихнула я. – Есмонде, я хочу впустити до кімнати лише Алісу.

– Якщо ти разом з нею впустиш картопляне пюре, ростбіф, салат та вишневий тарт, то я не нав’язуватиму ще свою демонічну компанію, – слухняно озвався демон.

– Гаразд.

Не те щоб мені хотілось їсти – через переживання я геть втратила апетит, – але якби Есмонд дуже хотів мене отруїти, то зробив би це давно, отже, боятись відверто нічого. Тож я обережно відкрила двері, знімаючи з них закляття, і справді побачила на порозі Есмонда з підносом і свою любу сестру.

– Нарешті! – з полегшенням видихнула Аліса. – Лорде Флейме, будь ласка… Далі ми вже поговоримо вдвох.

– Алісо, тільки я дуже тебе прошу… – затнувся він.

– Не переживайте, – вона зиркнула на демона. – Я сама знаю, як спілкуватись зі своєю сестрою. А то ви вже, я бачу, справ натворили.

Вона відібрала піднос у Есмонда та, кинувши на нього погордливий погляд, просто пройшла повз, буквально прослизнула в мою кімнату. Я поспішила зачинити за сестрою двері і видихнула:

– Як я рада тебе бачити!

Аліса роззирнулась, підшукуючи місце, де б можна розмістити піднос, вмостила його в результаті на підвіконня та кинулась мене обіймати.

– Мелісо! – видихнула вона. – Ти мене так перелякала! Спочатку не з’явилась на заняття, тоді твій однокурсник сказав мені, що декан просто знавіснів і тримає тебе під замком. А коли я прийшла до Флейма з’ясовувати, що сталось, то він ледь на коліна не падав, вмовляючи, щоб я з тобою поговорила. Каже, ти зачинилась, їсти перестала, а він не знає, як це виправити. Скажи-но мені, що трапилось? І що з цих купи різноманітних версій правда взагалі?

Замість відповіді я тільки міцніше притиснулась до сестри.

– Як я рада тебе бачити!

– Ти не тікай від відповіді! – примружилась Аліса. – Що трапилось?

– Ну, – я злегка відсторонилась. – Есмонд, намагаючись забрати мене з прогулянки з однокурсником, майже перейшов в бойову форму і ледь його не вбив, потім притягнув мене додому, і я образилась на його поведінку. А ще… Я дізналась про нього дещо, – я кинула на Алісу злегка переляканий погляд. – І не знаю, що мені зараз з тим знанням робити.

Сестра спохмурніла.

– Розповідай, – звеліла вона знайомим мені тоном, що не передбачав заперечень.

– Тут буде краще, якщо ти почитаєш сама, – я зняла з шиї кулон. – Я там виділила на копії сторінки, на які варто звернути увагу. Тільки… – я зиркнула на двері. – Це таємниця.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍