Читати книгу - "Слова на вітер, Анні Ксандр, Софія Вітерець"

– Не сміши. Це ще чому? – перепитала дівчина, дивлячись на мене своїми великими карими очима. 

– Ну через ногу він  же не зможе брати участь.

– По-перше, мені стільки разів бажали переломів, що я в цьому майстер і нічого такого там немає. А по-друге, я ж організаторка – спокійнісінько можу змінити правила. Нехай собі хоч з лікарні пише.

– Тобто мені все одно доведеться лазити всюди в пошуках цих цидулок? Самому? – ем…щось мені не дуже це подобалося. На Валєру таки завжди міг покластись.

– Саме так, але чому ж самому. Ми тобі когось тимчасово дамо в напарники.

– І кого ж? Всі зайняті. 

– А про мене забув? – посміхнулася Айлін і щось я в цій посмішці вже бачив, що вона вже давно вирішила це.

– Серйозно?

– А чому ні? Буде весело, – Айлін ніби раділа майбутнім пригодам, а я не знав, що й думати мені. Не хотілося перед дівчиною, яка подобалася, поставати нікудишнім. 

 

¹ Пане, нам потрібно, щоб хтось поїхав з вами. На всяк випадок.