Читати книгу - "Літератор, Тарас Мельник"

Заручниці

Майор Стеценко сидів у відділку і керував роботою полісменів. Він отримав подарунок від напарниці з Дніпра, а тоді розіслав його всім копам у столиці. На вулиці вийшли сотні патрульних, озброєних і готових довести на практиці свої навички пошуку небезпечних зловмисників. Постам наказали без жодних роздумів зупиняти всі підозрілі автомобілі.

— Є якісь новини? — запитав Стеценко, помітивши Деканозова.

— Наші колеги з Дніпра шукають про нього доступну інформацію…

Деканозов розгублено сів біля Стеценка, не знаючи, яким чином діяти.

— Андрію, — звернувся він. — Я повинен розповісти іншим, що сталося. Хлопці не мусять мене прикривати. Все одно рано чи пізно все стане відомо.

— Спершу спіймаємо вбивцю, а тоді можеш розповідати, — погодився з ним Стеценко. — Він не вбиватиме дівчину без дотримання правил, тому у нас ще є шанси врятувати її, — Стеценко не відводив погляду від метушні у відділі.

За мить до майорів підійшов молодший офіцер і спробував втрутитися у їхню розмову. Чоловік якось ніяково намагався звернути на себе увагу.

— Вибачте, — тихо сказав він. — Я почув… Там доповіли… У місті…

— Говоріть зрозуміло! — гримнув на нього Деканозов.

— Вибачте, — повторив офіцер. — Неподалік від станції Чернігівська хтось відкрив стрілянину й увірвався до зачиненого магазину «Книжковий світ».

— Нічого собі! — відреагував Деканозов. — Ще теракту мені не вистачало…

— Це якось нас стосується? — запитав Стеценко. — Нехай інші працюють з цим терористом. У нас тут набагато серйозніша проблема.

Офіцер знову зам’явся, ретельно підбираючи слова.

— Його вже оточили і перекрили всі виходи. Патрульні, які першими зіткнулися з ним, доповіли, що це наш підозрюваний у вбивствах. Ну, фото…

— То якого хріна ти мнешся дві хвилини! — психанув Деканозов.

— З кимось на місці там можна зв’язатися? — зірвався з крісла Стеценко.

Офіцер невпевнено тупотів ногами, не бажаючи помилитися у відповіді.

— Я не знаю, — врешті витиснув з себе він.

— Тоді терміново встановіть хто працює на місці і налаштуйте мене на них. Нам потрібно якомога швидше туди дістатися та почати переговори…

— Які переговори? — запитав Деканозов.

— А як ти змусиш його залишити життя дівчині? — поглянув Стеценко.

— Але ж ти сам сказав, що він працює тільки за власними правилами. Не стане вбивати, доки не повторить сюжет із книги...

— Так, — погодився Стеценко. — А тепер уяви на що він здатний, якщо ми йому не дозволимо виконати задумане. Цей вбивця одержимий вигаданим ним світом і готовий на все, щоб помститися...

— Тоді зрозуміло навіщо йому друга заручниця…

Деканозов наказав підлеглим підігнати до входу машину. Вони обидва не стали втрачати часу і вирушили на місце протистояння. Тамтешні копи не уявляли з ким мають справу, тому могли накоїти багато дурниць.

Дорогою до захопленого магазину майор Деканозов встановив зв’язок з поліцейськими, які оточили озброєного зловмисника. Командував операцією полковник Степан Конопля, але він був зайнятий плануванням штурму, тому на дзвінки відповідав його заступник.

— Що там сталося? — прокричав у слухавку Деканозов.

— Чоловік, якого ви подали у розшук, — пояснив капітан Ярмоленко. — На краденому автомобілі їхав до краю міста, везучи у багажнику якусь дівчину у сукні. На перехресті, неподалік станції метро Чернігівська, його протаранила якась підпита мажорка…

Стеценко слухав, відчуваючи, що йому вперше пощастило.

— На місці аварії перебувало двоє патрульних, — продовжував капітан. — Ваш підозрюваний вибрався з машини, напав на них і повідбирав зброю, а тоді спробував на джипі дівки, яка його протаранила, прорватися до виїзду з міста. За тривогою наші машини перекрили дорогу, тому йому не було куди тікати…

— Що далі? — наполягав на продовженні Деканозов.

— Він розвернувся неподалік від поста назад у бік міста, а коли побачив, що все перекрили, тоді спрямував машину прямо у приміщення магазинів. Йому вдалося протаранити скляну вітрину. Викрадач витягнув з авто жінку, і наказав їй іти слідом іншій заручниці. Врешті, йому вдалося вибити двері у книгарню та заблокувати єдиний вхід до неї…

— Як заблокувати? — запитав Стеценко.

— Перекинув дві великі шафи, а тоді позакривав штори на вікнах. Нашим не вдається налагодити візуальне спостереження за ними.

— Не поспішайте діяти! — попередив колегу Деканозов. — Ви маєте справу з небезпечним злочинцем, який знає методи роботи поліції і має досвід у силових структурах. Він вже досить нам напаскудив, тому будьте обережні та пожалійте своїх людей. Силові спроби закінчаться дуже погано…

— Та ми вже чули, як ви його затримували! — покепкував капітан.

— Нам не до жартів, капітане! — обурився Деканозов.

— Вибачте, — перепросив Ярмоленко. — Тільки ми тут головні тимчасово. До полковника вже телефонували зверху і повідомили, що скоро прибудуть контртерористичні підрозділи для підготовки штурму. Нам веліли тримати периметр, спостерігати та бути готовими передати операції спеціалістам…

— Зрозумів! — вимкнув виклик Деканозов.

Він натиснув на газ, додавши швидкості. Сигнальні вогні допомагали розігнати з дороги потоки автомобілів, які сонно плелися вулицями.

— Нам потрібно поспішати! — підбурював його Стеценко.

— Я це й так зрозумів.

— Не зрозумів. Ті, хто прибудуть проводити операцію, матимуть завдання прибрати його за всяку ціну. Вони не зупиняться навіть перед вбивством двох заручників, — Стеценко помітно нервував, усвідомлюючи провал слідства.

— Ти можеш розповісти мені, хто цей вбивця? — запитав Деканозов.

— Не можу… — відвернувся до вікна Стеценко.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍