Читати книгу - "Війна Калібана"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Ти добре розмістивси? Може чогось тра?
- Все впорядку, дякую, - кивнув вчений.
- Нас добре відкопсакували, коли ми дерли звідтам. Мусив’єм чере тово нездале небо лекіти.
Пракс кивнув і узяв з диспенсера пакет з їжею. Це була текстурована паста, солодка, багата на пшеницю і мед, з прихованим присмаком смажених родзинок. Пракс сів раніше, аніж подумав і пілот сприйняв це як запрошення продовжити розмову.
- Як задовго ти на Ґанімедов?
- Більшість мого життя, - відповів Пракс, - моя родина виїхала, коли мама була вагітною. Вони працювали на Землі та Місяці, збираючи гроші для переїзду на зовнішні планети. Спочатку спробували на Каллісто.
- Белтери?
- Не зовсім. Вони чули що поза Поясом контракти кращі. Це ж ідея «зробити для родини краще майбутнє». Реально, це була мрія мого батька.
Алекс сьорбнув кави.
- Отже Праксідікі. Вони тебе назвали на честь супутника?
- Ага, - відповів вчений, - Вони були дещо розчаровані, коли зрозуміли що це жіноче ім’я. Мені це взагалі не важливо. Мою дружину, мою колишню дружину це дуже тішило. Можливо насправді через ім’я вона мене й помітила серед інших. Треба ж чимось виділятися, бо на Ґанімеді можна мертвого кота шпурнути наосліп і то поцілиш в п’ятьох докторів ботаніки. Або не поцілиш.
Пауза затягнулась достатньо для того, аби Пракс зрозумів яке питання буде наступним і зміг себе опанувати.
- Тово, я чув жи твоя донька зникла, - запитав пілот, - мені жьиль.
- Можливо вона мертва, - відповів професор тим тоном, який відпрацьовував.
- Воно має щось до тої лабораторії, яку ви надибали вдолині?
- Думаю так. Повинно мати. Вони узяли її якраз перед першим інцидентом. Її і ще декількох з її групи.
- Її групи?
- В неї розлад імунної системи Меєра-Скелтона. Від народження.
- В мої сестри синдром крихкьих кісток. Важкий, - відповів Алекс, - тому її забрали?
- Вважаю що так, - відповів Пракс, - для чого ще красти таку дитину?
- Ґарувати рабинев або продаж тіла, - м’яко припустив марсіянин, - ніц не можу вкумекати, нащо красти дітей, які не мают здоровлє. То правда, жи ви вдолині віділи протомолекулу?
- Безсумнівно, - пузир з їжею охолов в його руках. Він знав що варто їсти більше, і він хотів і смакувало, але щось у нього в голові дзенькнуло. Менґ все це вже передумав раніше, коли голодував і був у відчаї. Нині, у комофортабельній труні, яка неслася через безмежжя, усі старі думки почали знову торкатися одна одної. Вони особливо намітили дітей з групи Мей. Дітей з порушеним імунітетом. І вони працювали з протомолекулою.
- Капітан був на Еросі, - повів Алекс.
- Для нього це мало би бути серйозною втратою, - сказав Пракс аби не мовчати.
- Та ні, я ж не кажу що він там жив. Він був на станції коли це сталося. Ми всі були, та він найдовше. Він взагалі бачив як все починалося. Первинне інфікування, ось що.
- Ціло? Троха го пальнуло? Я з ним літаю, відколи разом перділисмо на тому старому веідри з льодом, жи райзувало від Сатурну до Поясу. Маю гадку жи він нелюблювов мене. А зара ми родина. То були пекельні мандри.
Пракс видавив чималу порцію їжі з пузиру. Захолонувши, паста смакувала менше пшеницею та більше медом і родзинками. Це вже було не так добре. Він згадав переляканий погляд Голдена, коли вони помітили чорні нитки, ноти контрольованої паніки в його голосі. Тепер це отримало сенс.
Немов прочитавши думки, Голден з’явився в дверях, з формованим алюмінієвий кейсом, під рукою. Знизу кейса були розташовані електромагнітні пластини. Особистий рундучок, розрахований лежати навіть при високому прискоренні. Пракс такі раніше бачив але ніколи подібного не потребував. Донедавна гравітація для нього була постійною.
- Кептн, - пілот підняв руку у рудиментарному салюті, - все добре?
- Просто переношу дещо у свою каюту, - відповів Джим. Напруженість в його голосі була безпомилковою. Ботанік раптово відчув, що втрутився у щось дуже особисте, але ні Алекс, ні Голден не подавали жодних знаків. Голден заспішив собі далі по коридору. Коли він відійшов досить далеко, пілот зітхнув.
- Проблеми? – запитав Пракс.
- Йо. Не парся. Це не тебе стосуєси. Воно не допіру заварилоси.
- Пробач.
- Мало статиси. Ліпше вже коби рішилоси так або так, - але острах у голосі звучав дуже чітко. Пракс навіть відчув якесь співчуття до чоловіка. Настінний термінал тренькнув і заговорив голосом механіка.
- А зараз як?
Алекс витяг термінал ближче, шарнірний маніпулятор згинався і скручувався складними суглобами, потім тримаючи каву однією рукою, кінчиками пальців іншої почав тицяти в екран.
Екран блимнув, потік даних перетворився на графіки і таблиці в реальному часі.
- Десіть відсотків, - сказав Алекс, - ні, дванайціть. Підоймаєси. Що с знайшов?
- Ущільнення тріснуло, - відповів Бертон, - бач який ти, блядь, розумник. Що ще в нас там?
Алекс понатискав термінал і Голден знову з’явився. Цього разу без валізки.
- Порт сенсорної решітки отримав влучання. Схоже що випалено декілька проводів, - повідомив пілот.
- Добре. Давай-но замінимо цих поганців.
- Або давайте щось придумаємо аби не повзати ззовні судна при прискоренні, - втрутився капітан.
- Я зроблю це, кепе, - відказав Амос, - навіть крізь поганенький динамік настінного терміналу голос механіка звучав з глибокою образою.
- Раз спорснеш і вихлоп тебе на атоми розбере. Давайте залишимо це для техніків з Тихо. Алексе, що в нас ще?
- Глюк пам’яті навігаційної системи. Можливо підплавлена мережа неправильно відновилася, - відповів пілот. – Вантажний відсік все ще у вакуумі. Радіоантени без жодної причини глухі мов тетері. Ручні термінали не працюють. І один з медичних блоків видає помилку. Тож краще не хворіти.
Голден підійшов до каво машини і розмовляючи через плече обирав напій. На його
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна Калібана», після закриття браузера.