Читати книгу - "Хазяїн Чортового млина, Кулик Степан"

— Жартуєш?

— Анітрохи. Просто підійди і торкнися до скрині.

— Так просто? А в чому каверза?

— Тобі все розкажи… Хіба не ти був готовий ризикнути головою? Лише заради гарненького дівчиська? А я пропоную тобі вічне життя та вічну молодість… І ти ще сумніваєшся? Тоді забирайся геть… Боягуз мені не потрібен.

Важко сказати, що саме вплинуло на хлопця, але він несподівано для себе зробив крок уперед і торкнувся скрині.

Тієї ж миті по його тілу немов вогонь розлився. Стало так нестерпно боляче, що Тимофій закричав, а потім упав непритомний.

А коли розплющив очі — вже майже світало.

— Ось і все… — одразу озвався той самий голос. — Радій…

Хлопець спробував підвестися, але натомість несподівано злетів у повітря. Але не це найбільше шокувало Тимофія. А та обставина, що в нього більше не було тіла. Він став прозорим.

— Що ти зі мною зробив?!

— А що не так?

— Де моє тіло?

— Ти про тлінну оболонку? Забудь… Її більше нема. Тепер ти безтілесний дух…

— Я знав! — вигукнув хлопець. — Ти все ж таки обдурив мене.

— Анітрохи. Усе чесно. З цієї хвилини і до кінця віків — ти вартовий. Безсмертний та невразливий.

— Але навіщо мені вічне життя, якщо я не зможу ним насолоджуватися?

— Вибач, — голос пролунав ближче, і Тимофій побачив поруч маленького, згорбленого старого. — У цьому світі нічого не буває задарма. У всього є ціна. І свою ти вже заплатив. У тому числі за дурість, самовпевненість та надмірну закоханість. Ах, так… Мало не забув. Ще тобі доведеться допомагати мені охороняти скарб. Упораєшся — нагорода сподобається…

— Яка ще нагорода?

— Відібравши чуже життя, ти на добу здобудеш і тіло. Як я зараз.

— Але ж я не хочу нікого вбивати!

— Поговоримо про це років через десять... — тихенько захихотів старий. — А тепер, вибач. Час біжить швидко, і мені не хочеться змарнувати свій шанс на розмови. Повернуся завтра, тоді й поговоримо.

Тимофій хотів заперечити. Тому що йому треба було надто багато про що спитати, але старий уже зник. Скриня, до речі, теж... І хлопець, який втратив усе, залишився в лісі один.

 

— Сумна історія, — озвався Нестор, коли дух замовк. — І повчальна. Тепер я знатиму, що з тобою справи краще не мати. А то й озирнутися не встигнеш, як варту біля бусурманського скарбу займеш.

— Ні, ні… — замахав руками дух. — Ніякої каверзи. Я не збираюся заманювати тебе в пастку.

— Справді? Ну тоді я все ще не розумію, навіщо ти з'явився і чого від мене хочеш?

— Забери скарб. І тоді прокляття само розвіється.

— Смішно… — хмикнув запорожець. — Тобто, я маю зробити те, що до мене не вдавалося нікому вже кілька сотень років?

— Так, — квапливо підтвердив дух. — Ти зможеш?

— І чому ж?

— У тебе є те, чого не було в інших…

— Ще цікавіше… — потер підборіддя Нестор. — І що ж воно таке? Як виглядає? Щоб не забути з собою взяти.

— Не можу сказати… — розвів руками дух. — Накладене на мене закляття не дозволяє про це говорити.

— А, ну я так і думав… Завжди знайдеться спосіб відбрехатися.

— Я не брешу… Ми, духи, не вміємо брехати…

— Та ну? А давай перевіримо. Значить, мені треба лише піти в Степанову балку і забрати скарб?

— Так.

— Просто зараз?

— Ні. Я ж казав, скарб показується лише у певний час. І найближчим буде цієї весни.

— Тоді чому ми говоримо про це сьогодні?

— Тому що я можу віддалятися від скарбу ще рідше, — зітхнув дух. — Тільки в ніч перед Різдвом та на Івана Купали.

— М-да... Незавидна доля для безсмертного,— погодився козак. — Заради звільнення, на що завгодно підеш. Наприклад: заманиш чергового дурня.

— Ти мені не віриш, — ще більше засмутився дух.

— А маю?

Тепер дух мовчав набагато довше, а коли заговорив, то голос його лунав ледь чутно від безнадії і смутку.

— Ні… Мені справді нічого запропонувати натомість… Крім одного — підтвердити вже сказане. Якщо комусь і вдасться отримати басурманське золото, то тільки тобі.

— Але чому саме мені все одно не скажеш?

— Не можу…

— Гм… Гаразд, зайдемо з іншого боку… — замислився запорожець. — Досі всі, хто намагався роздобути скарб, або пропадали безслідно, або божеволіли. Правильно?

— Так.

— А мені, з твоїх слів, нічого не загрожує?

— Це не так, — хитнув головою дух. — Золото охороняється. Але в тебе є шанс перемогти. Впорався ж ти з упирем.