Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее

Читати книгу - "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"

67
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 65 66 67 ... 151
Перейти на сторінку:
до лабораторії на п’ятничні ранкові збори?

У листі до матері Джон згадав, що працював над аеродинамічними даними для TSR-2, але мати не мала найменшого уявлення, що означає ця абревіатура.

Випробування в аеродинамічній трубі скінчилися, містер Помфріт перестав їздити до Лондона. Джон переглядав газети, шукаючи дальших новин про TSR-2, але їх не було. Літак, здається, пішов у небуття.

Тепер, коли вже все минуло, Джон запитує себе, що сталося б, якби, поки картки TSR-2 були в його руках, він потай підправив дані в них. Чи це підточило б увесь проект створення бомбардувальника, а чи інженери на півночі виявили б його втручання? З одного боку, він хотів би вчинити так, щоб урятувати Росію від бомбардувань. А з другого — чи має він моральне право користатися гостинністю Британії і водночас здійснювати саботаж її військово-повітряних сил? І, хай там що, як росіяни дізналися б коли-небудь, що якийсь невідомий прихильник у конторі «ІВМ» у Лондоні здобув для них кілька днів перепочинку в «холодній війні»?

Джон не розуміє, що британці мають проти Росії. Британія і Росія були на одному боці в усіх відомих йому війнах після 1854 року. Росіяни ніколи не погрожували напасти на Британію. Чому тоді британці стали на бік американців, які поводяться як хулігани в Європі та в усьому світі? Таж не тому, що британці справді люблять американців. Газетні карикатуристи завжди кепкують з американських туристів із їхніми сигарами, черевами, барвистими гавайськими сорочками і паками доларів, якими вони вимахують. На думку Джона, британці повинні взяти приклад із французів і вийти з НАТО, і нехай тоді американці та їхні нові приятелі, західні німці, й далі бурчать собі на Росію.

У газетах повно матеріалів про РЯР, Рух за ядерне роззброєння. Опубліковані фотографії хирлявих чоловіків і неохайних дівчат із мишачими хвостиками замість кіс — демонстрантів, які вимахують плакатами і вигукують гасла, — не схиляють Джона симпатизувати цій кампанії. З другого боку, Хрущов щойно вдався до майстерного тактичного удару: розмістив на Кубі російські ракети у відповідь на американські, які оточили Росію. Тепер Кеннеді погрожує бомбардувати Росію, якщо російські ракети не вивезуть з Куби. Ось проти чого виступає РЯР: проти ядерного удару, в якому братимуть участь американські бази в Британії. Джон може тільки схвалити таку позицію.

Американські розвідувальні літаки сфотографували російські вантажні пароплави, що перетинають Атлантичний океан і пливуть до Куби. Американці запевняють, що ті пароплави везуть додаткові ракети. На фотографіях ракети — неясні форми під брезентом — обведено білим. На думку Джона, ті форми цілком можуть бути і рятувальними човнами. Він здивований, що газети не сумніваються в американській версії.

«Прокиньтеся! — репетують прихильники РЯР. — Ми на грані ядерного знищення!» Може, це й правда, запитує себе Джон. Невже справді загинуть усі, і він теж?

Він іде на великий мітинг РЯР на Трафальгарській площі, обережно примощується скраю, немов повідомляючи, що він тільки спостерігач. Це перший масовий мітинг, на якому він був коли-небудь присутній: вимахування кулаками, викрикування гасел і взагалі розпалювання пристрастей огидні йому. На його думку, тільки кохання і мистецтво варті того, щоб віддаватися їм без останку.

Цей мітинг — кульмінація п’ятдесятимильного маршу завзятих прихильників РЯР, який почався тиждень тому коло Олдермастона, британської бази ядерної зброї. Всі ці дні газета «Guardian» публікувала фотографії мокрих від дощу учасників маршу на дорогах. А тепер, на Трафальгарській площі, настрій похмурий. Слухаючи промовців, Джонові стає ясно, що ці люди, принаймні деякі з них, справді вірять у те, що кажуть. Вони вірять, що Лондон бомбардуватимуть, вірять, що вони всі загинуть.

Чи мають вони слушність? Якщо мають, це здається дуже несправедливим: несправедливим щодо росіян, несправедливим щодо людей у Лондоні, а передусім несправедливим щодо нього, бо його спалять унаслідок американської войовничості.

Джон думає про молодого Миколу Ростова на бойовищі під Аустерліцом, що спостерігає, мов загіпнотизований кріль, як із нещадними багнетами на нього йдуть в атаку французькі гренадери. «Як вони можуть убити мене, — протестує він подумки, — якщо мене всі так люблять?»

З дощу та під ринву! Яка іронія! Втікши від африканерів, яким кортіло загнати його до свого війська, та від негрів, що хотіли зіпхнути його в море, він опинився на острові, який невдовзі спалять дощенту. Що за світ такий? Де можна мати свободу від шаленства політики? Тільки шведи, здається, стоять понад сутичкою. Може, треба кинути все й сісти на перший пароплав до Стокгольма? Чи треба розмовляти шведською мовою, щоб їхати до Швеції? Чи потрібні шведам комп’ютерні програмісти? І чи в них бодай є комп’ютери?

Мітинг закінчився. Джон повернувся до своєї кімнати. Він мав би читати «Золоту чашу» Генрі Джеймса або працювати над своїми віршами, але який у цьому сенс, який сенс в усьому?

Потім, через кілька днів, криза раптом минула. Поставши перед погрозами Кеннеді, Хрущов капітулював. Пароплавам наказали плисти назад. З ракет, які вже були на Кубі, зняли боєголовки. Росіяни якось пояснили свої дії, але вочевидь були принижені. З цього епізоду історії тільки кубинці вийшли почесно. Безстрашні, вони заприсяглися, що з ракетами чи ні, а захищатимуть свою революцію до останньої краплі крові. Джон схвалює кубинців і Фіделя Кастро. Принаймні Фідель не боягуз.

У галереї Тейт він розговорився з дівчиною, яку вважав за туристку. Вона проста, в окулярах, міцно стоїть на ногах, це тип дівчат, який його не цікавить, хоча, можливо, він пов’язаний із ним. Звуть її Астрід, сповістила дівчина. Вона з Австрії — не з Відня, а з Клаґенфурта.

Астрід, виявляється не туристка, а au pair. Наступного дня він веде її в кіно. Їхні вподобання зовсім різні, він бачить це відразу. Проте, коли вона у відповідь запрошує його до дому, де працює, він не каже «ні». Швиденько озирає її кімнату: мансарду з синіми смугастими шторами, в тон їм покривало на ліжку і зіпертого на подушку ведмедика.

Унизу він п’є чай з Астрід та її працедавцем, англійкою, чиї холодні очі змірюють його і вважають, що він негодящий. Це європейський дім, кажуть її очі, нам тут не потрібний нікчема-колоніст, та ще й бур на додачу.

Тепер недобра пора, щоб бути південноафриканцем в Англії. З величезним демонстративним фарисейством Південна Африка проголосила себе республікою, і її притьмом вигнали з Британської Співдружності. В тому, що стояло за цим вигнанням, годі було помилитися. З британців уже досить бурів і керованої їхньою рукою Південної Африки, колонії, яка завжди завдавала більше клопоту, ніж була його варта. Британці задовольняться, якщо

1 ... 65 66 67 ... 151
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"