Читати книгу - "Забути, щоб згадати, Ольга Обська"

Час уже з'явитися Найту з ліхтариком. А може, він спеціально зволікає, щоб Олена встигла добре налякатися і кинулася нагору, забувши про колекцію. А от і не дочекається! Взагалі-то вона не боялася темряви. Ось щурів та павуків недолюблювала. Але заспокоївши себе думкою, що король не міг допустити присутності таких мерзенних тварин у своєму Палаці, рушила досліджувати хол.

Незабаром виявилося, що тут, як і поверхом вище, теж було кілька дверей. До того ж особливих дверей. Що цікаво, звичайнісіньких для земного світу, але в Запасному Олена такі зустріла вперше — вони замикалися на ключ. Можливо, знахідка, виявлена у кишені медичного халату, могла б підійти до одного з цих замків? Шкода, Олена не взяла її з собою. Але ніхто не заважає повернутися сюди пізніше.

Шурхіт, що пролунав звідкись праворуч, змусив здригнутися. Це не міг бути Найт, бо сходи залишилися ліворуч. Отже, таки щури? Уява намалювала, як полчища гризунів оточують Олену, підбираються непомітно під прикриттям темряви. Ні, це не розбурхана уява, шарудіння дійсно ставало все ближче і ближче. Олена завмерла. Ледь помітна тінь підібралася до ніг. Серце шалено затріпотіло в грудях. Зараз гострі ікла кровожерливих щурів увіп’ються в ногу.

І наступної миті вона справді відчула, як щось тицьнулося в кісточку. Олена скрикнула. Але дотик виявився обережним та м'яким.

— Максимусе, ану йди геть, — голос Найта пролунав зовсім поруч.

Хол залило яскраве світло потужного ліхтаря, і Олена побачила, як об її ноги треться великий рудий котяра. Ну слава богу, не щур. Від серця відлягло, хоча підвал навіть у світлі ліхтаря продовжував здаватися похмурим. Цікаво, як могло статися, що наближення тварини Олена помітила, а ось як підібрався до неї принц — ні. Він матеріалізувався просто з нізвідки. Найт стояв майже впритул і дивився на кота. Потім сів навпочіпки, м'яко погладив вусатого по голові і підштовхнув до сходів:

— Іди, щось понадився лазити, де не треба.

Кіт зрозумів вочевидь, що поживиться йому тут буде нічим, і неквапливим кроком попрямував нагору.

— Це улюбленець нашого шеф-кухаря, — пояснив Найт. — Ходімо.

А Олена наївно вважала, що вони вже на місці, і одні з дверей, що замикаються на ключ, і виявляться скарбницею принца. Лише за кілька хвилин Олена усвідомила, наскільки помилялася. Довелося пройти ще кілька коридорів і ще кілька сходів, що вели дедалі нижче.

— Катакомби якісь, — невдоволено буркнула вона.

— Так, підземна частина палацу дуже велика.

— Його Пресвітлість міг би подбати, щоб усе тут відремонтували так само, як нагорі.

— А який сенс? Колись тут було багато чого, але зараз ці приміщення занедбані і практично не використовуються. У порядку підтримується лише усипальниця.

Олена мимоволі пересмикнула плечима. Підземелля і так справляло моторошне враження, і усвідомлення того, що воно є місцем, де упокоїлися предки королівської сім'ї, лише посилювало похмурі відчуття.