Читати книгу - "Талісман обраної, Ася Чирокбей"

Моє сприйняття загострилося, і я чітко відчула присутність Білосніжки. Розумом я знала, що її не може тут бути, і згадала, як Зерд збирався навчити мене бачити очима птаха. Мій зір начебто став гострішим, і замість вихоплювання окремих деталей, як зазвичай буває, коли ми дивимося на щось, я стала бачити картину цілком. Зовні це ніяк не проявлялося, я зберігала цілковиту нерухомість, намагаючись виглядати зацькованою, бо пам'ятала: завжди корисно, якщо ворог тебе недооцінює. Тим більше, що й гадки не мала, що можу зробити в ситуації очевидної переваги сил супротивника.

Чоловік потер руки і сказав, звертаючись до охоронців:

- У ній є Сила. Це навіть краще.

Охоронець із ліхтарем залишався незворушним, ніяк не реагуючи на слова свого хазяїна.

- Як тебе звати? - звернувся він до мене.

- Нью, сер, - з готовністю відповіла я, продовжуючи грати роль заляканої і слабкої дівчини.

- Згверта сказала, що ти Вартова, - продовжив він. - Це правда?

- Бог з вами, сер, - з плаксивими нотками в голосі промовила я. - Вартові це великі люди, а я проста служниця.

Ще до їхнього приходу я розпатлала волосся, щоб виглядати повним опудалом. Зовнішність нерідко визначає те, як люди тебе сприймають. Після моїх слів про Вартових, охоронець зробив крок уперед і вільною рукою вдарив мене по обличчю. Від удару я похитнулася, біль обпік шкіру. Охоронець додав ногою, від чого я завалилася на солому. Чорне серце зменшило мою чутливість до болю, тому мені було не дуже боляче, просто неприємно. Намагаючись встати, я заскиглила:

- Сер, будь ласка, не бийте мене. Я не робила нічого поганого, - але мій розум продовжував оцінювати ситуацію.

Другий стражник подав хазяїну батіг. Тепер на мене посипався удар за ударом, і стало по-справжньому боляче. Я закривала обличчя руками, намагаючись підставляти під удари плечі і спину, прикриті одягом. На руках виступила кров, і крізь біль я побачила, що ворог впивається моєю безпорадністю. Я закусила губу, щоб не кричати, і відчула солоний смак крові. Моє тіло здригалося від ударів, але крізь пелену болю і сліз я вловила Шанс. Крихітний шанс.

Удари тривали, і я вже не соромилася кричати й плакати в голос.

- Ах, ні! Будь ласка, пощадіть мене! Рятуйте!

Наступної миті я побачила блиск в очах тирана. Він впивався моїм болем, і втрачав контроль над собою. У цьому був мій шанс. Нарешті, побиття припинилося. Я лежала на соломі, здригаючись від ридань. Охоронці, хоч і виглядали запеклими головорізами, все ж були не такими жорстокими, як їхній хазяїн. Мені здалося, що їм не до вподоби побиття ні в чому не винної жінки.

- Якщо сюди проникли Вартові, треба швидше закінчувати, - сказав хазяїн, ні до кого не звертаючись.

Він кинув батіг на підлогу, повернувся і вийшов. За ним вирушили його приспішники.