Читати книгу - "Шлюбний договір"

Що ти зі мною. І готовий зробити все, що тільки потрібно.

Стає тихо, чутно лише, як по радіо грає гітара. Еліс кладе долоню мені на ногу.

– Я прошу занадто багато? Але це серйозне доросле життя. Ти готовий до нього?

Я беру її руку. Її пальці, завжди такі теплі, зараз холодні. Я хочу ось так же тримати її за руку в старості. Хочу дізнатися, яким буде її голос у вісімдесят років, якою вона буде, коли ямочки на щоках перетворяться на зморшки, хочу дивитися в кохані очі, навіть якщо вони перестануть упізнавати знайомі обличчя. Я хочу всього цього. Не тому, що Еліс тепер моя, як я раніше думав, а тому, що я люблю її. Так сильно люблю!

Я вмикаю на мобільному гучний зв’язок і набираю номер Вівіан. Вона відразу ж відповідає.

– Друже…

– Вітаю. Вибачте, що так пізно.

– Нічого страшного. Я завжди рада вам і Еліс.

– Я хочу зробити зізнання.

– Я знаю, – каже Вівіан. – Рада, що ви зателефонували.

До мене не відразу доходить сенс її слів.

– Навіть не одне зізнання, а два.

– Я знаю, – повторює вона. – Влаштуйте собі вихідний. Гарненько все обміркуйте. Проведіть цей час з дружиною. Ви будете вдома вранці в суботу?

– У суботу? – Я дивлюся на Еліс.

Еліс дивиться на мене і схвально киває.

– Може, зустрінемося відразу в аеропорту?

– У цьому немає потреби, – говорить Вівіан. – За вами заїдуть. На добраніч, друже.

У мене виникає відчуття, ніби за нами хтось спостерігає. Нагорі, в освітленому вікні, стоїть якийсь чоловік, тримаючи руки в кишенях, і дивиться просто на нас. Вадим.

63

Я тягнуся до Еліс. Але її, звичайно, уже нема. На кухні звичний безлад, недопита кава і порожні стаканчики з-під йогурту. Однак сьогодні я почуваюся впевненіше. Я переживаю, так, але в той же час на мене зійшов дивний спокій. Уночі ми з Еліс кохалися. Я все ще відчуваю її запах на своїй шкірі.

Я йду в душ, одягаюся – о восьмій ранку у мене консультація – і думаю про Джоанну. Після всього, що сказала Еліс, навіть думати про неї здається зрадою. Але як це припинити? Я все прокручую в голові наші розмови. Її страх був таким явним, я не можу пригадати жодної фальшивої нотки в її голосі. Зараз я розумію, що вона подавала мені невербальні сигнали. Того вечора у Вудсайді вона мене уникала. Не хотіла зайвих питань? Або намагалася захистити мене від Ніла, від «Договору»?

Або від самого себе?

Я згадую Джоанну в скляній клітці. Її заплутане волосся. Розсунуті голі ноги. Еліс звинуватила мене в тому, що мене це заводило. Мене захльостує почуття провини, але я все одно відчуваю збудження. Минулої ночі, займаючись любов’ю з Еліс, я думав тільки про неї. Ну, майже весь час тільки про неї. Лише одного разу в мозку промайнула картинка: оголена і безпорадна Джоанна в клітці, під яскравим світлом. Її гола спина, притиснута до скла. Руки, що прикривають маленькі груди, а потім безсоромно опускаються уздовж тіла. Я тоді ще розплющив очі і втупився в обличчя Еліс, щоб відігнати від себе думки, що прийшли в голову попри те, що я обіймав дружину.

– Я знаю тебе, – сказала Еліс глибоким грудним голосом, який не належав ані Еліс з весілля, ані Еліс із нашого спільного життя, а голосом тієї Еліс, яка густо підводила очі, носила рвані панчохи в сітку і співала пісень, у яких лють змішувалася з бажанням. – Ти хочеш її трахнути, – сказала Еліс.

І після цього кінчила.

Так і було. Моя складна, кохана Еліс.

64

Коли в п’ятницю ввечері я приїжджаю додому з роботи, у каміні палає вогонь, а Еліс закінчує готувати хитромудру вечерю.

– Я подумала, що варто приготувати що-небудь особливе на «твою останню вечерю», – каже вона, сміючись щирим непідробним сміхом.

Я вже кілька місяців не бачив її в такому настрої. Вона простягає мені «Бейліз» із льодом.

– Сідай.

До мене повернулася колишня Еліс. Вона не згадує про минулу ніч і про дивні слова, які вимовила, коли ми були в ліжку. І я починаю думати, що мені здалося. Що моя підсвідомість зле пожартувала з мене.

Однак і святкова вечеря, і всі ці знаки уваги підсилюють мою тривогу стосовно завтрашнього дня.

– Усе буде добре. Це ж твоя перша провина, – намагається заспокоїти мене Еліс, потім визнає: – Ну гаразд, може, не зовсім добре. Тебе чекає обвинувачувальний акт на кількох сторінках. Приховування інформації від партнера, дача неправдивих свідчень та несанкціоновані зустрічі із заміжньою учасницею «Договору».

– Ще злочин інтерпретації, не забудь.

Більше ми про «Договір» не говоримо. Після вечері, перед тим як лягти в нашу затишну постіль, ми виходимо на балкон подихати океанським повітрям. Займаємося любов’ю ми довго і якось по-іншому. Ніжніше. Хоча ми разом уже досить давно і час перших відкриттів у ліжку минув, у цьому вечорі є щось особливе, таке, що запам’ятовується назавжди.

У мене таке відчуття, що тепер Еліс по-справжньому моя.

65

У суботу вранці я йду в пекарню і купую пакет хлібців: лимонних з шоколадом для себе, імбирно-апельсинових для Еліс та ще два навмання для гостей. Не завадить. Потім беру велику порцію гарячого шоколаду і газету. Еліс ще спала, коли я пішов, так що я сідаю за столик і читаю газету, щоби заспокоїтися. Одна хвилина перетворюється на десять, потім на п’ятнадцять і нарешті – на двадцять. Я боюся йти додому і зустрітися віч-на-віч із тим, що станеться далі. Що, як скласти газету, взяти шоколад, вийти з кафе і виїхати на схід, подалі від будинку, подалі від «Договору», подалі від нашого майбутнього?

Замість цього я їду додому. Повертаючи за ріг, очікую побачити чорний «лексус», однак на тротуарі нікого немає. Вдома я ставлю каву для Еліс. Вона не прокидається від аромату, тоді я роздягаюся і забираюся до неї в ліжко. Не кажучи ані слова, Еліс міцно притискається до мене. Цілує мене в шию. Так приємно відчувати її теплий подих на шкірі. Я зробив правильний вибір у житті. На цій думці я засинаю в її обіймах.

Трохи пізніше будинком лине запах бекону. Я йду на кухню.