Читати книгу - "Раніше, ніж їх повісять"

гуркам і не можете відступитися!

Вурмс позирнув на двері, на Коску, на нажаханого генерала Віссбрука, на Фроста, що зловісно маячив у кутку, і нарешті на магістра Ейдер, яка досі сиділа, зберігаючи крижаний спокій і самовладання. «І ось наша маленька змова витягнута з тіні».

— Він знає! — заволав Вурмс, відштовхнув свій стілець і незграбно підвівся, а тоді підступив на крок до вікон.

— Він явно знає.

— Тоді зробіть щось, хай йому грець!

— Уже зробила, — відповіла Ейдер. — Люди Коски вже захопили суходільні стіни, перекинули міст через ваш канал і відчинили ворота гуркам. Доки, Великий храм і навіть сама Цитадель також у їхніх руках. — За дверима пролунав ледь чутний брязкіт. — Я думаю, що зараз чую їх просто за дверима. Мені шкода, очільнику Ґлокта, справді шкода. Ви зробили все, чого міг очікувати Його Преосвященство, і навіть більше, та гурки вже стікаються в місто. Як ви розумієте, опиратися далі безглуздо.

Ґлокта поглянув на Коску.

— Можна вам відповісти? — Штирієць легенько усміхнувся та церемонно вклонився. — Ви дуже люб’язні. Мені шкода вас розчаровувати, але ворота в руках гаддиша Кадії та кількох його найвідданіших жерців. Він сказав, що відчинить їх гуркам... як він там висловився? «Коли це накаже зробити сам Бог». Ви запланували божественний візит? — Із обличчя Ейдер було очевидно, що ні. — Що ж до Цитаделі, то її захопила Інквізиція — звичайно, заради безпеки вірних підданих Його Величності. За дверима ви чуєте моїх практиків. Що ж до найманців майстра Коски...

— Вони на своїх постах на стінах, очільнику, як і було наказано! — Штирієць ляснув підбором об підбор і бездоганно віддав честь. — Готові відбити будь-яку атаку гурків. — Він широко всміхнувся Ейдер. — Щиро прошу пробачення, магістре, що я змушений покинути службу в вас у такий вирішальний час, але я, як ви розумієте, одержав кращу пропозицію.

Запало приголомшене мовчання. Віссбрук навряд чи міг видатися більш ошелешеним, навіть якби його вдарило блискавкою. Вурмс роззирнувся довкола божевільними очима. Він відійшов ще на крок, а Фрост ступив один крок до нього. Обличчя магістра Ейдер сполотніло. «Отже, гонитва закінчується, а лиси загнані в глухий кут».

— Вам не варто дивуватися. — Ґлокта спокійно вмостився на стільці знову. — Про зрадливість Нікомо Коски ходять легенди по всьому Земному колу. Під сонцем навряд чи є хоч один край, у якому він не зрадив якогось наймача.

Штирієць усміхнувся та ще раз уклонився.

— Мене дивує не його зрадливість, — пробурмотіла Ейдер, — а ваше багатство. Звідки ви його взяли?

Ґлокта всміхнувся.

— Світ повен несподіванок.

— Йобана тупа сучка! — заволав Вурмс.

Він устиг витягнути шпагу лише наполовину, перш ніж білий кулак Фроста з хрускотом врізався йому в щелепу та відкинув його непритомного до стіни. Майже тієї самої миті двері розчахнулись, і в залу влетіла Вітарі, а за нею — півдесятка практиків зі зброєю наготові.

— Усе гаразд? — запитала вона.

— Взагалі-то, ми просто закінчуємо роботу. Фросте, будь ласкавий, винеси сміття.

Альбіносові пальці зімкнулись у Вурмса на щиколотці та витягнули його по підлозі з прийомної зали. Ейдер подивилась, як його обм’якле лице ковзає по кахлях, а тоді перевела погляд на Ґлокту.

— Що тепер?

— Тепер — камери.

— А далі?

— А далі подивимось.

Він клацнув практикам пальцями й тицьнув великим пальцем у бік дверей. Двоє з них важко обійшли стіл, підхопили королеву торгівців під лікті та байдужо витягнули її з зали.

— Отже, — запитав Ґлокта, дивлячись на Віссбрука, — хтось іще бажає пристати на пропозицію посла здатися?

Генерал, який увесь цей час стояв мовчки, різко стулив рота, глибоко вдихнув і напружено виструнчився.

— Я простий солдат. Звичайно, я скорюся будь-якому наказові Його Величності чи обраного представника Його Величності. Якщо наказ вимагатиме втримувати Дагоску до останнього бійця, я буду виконувати його до останньої краплі своєї крові. Запевняю вас, що нічого не знав ні про яку змову. Може, я діяв необачно, але завжди чесно, як мені здавалося, в інтересах...

Ґлокта махнув рукою.

— Я переконаний. Знуджений, але переконаний. — «Сьогодні я вже втратив половину правлячої ради. Втративши ще когось, я можу видатися жадібним». — Гурки, без сумніву, атакують із початком світанку. Подбайте про наші оборонні споруди, генерале.

Віссбрук заплющив очі, ковтнув і витер з лоба піт.

— Ви не пошкодуєте, що в мене повірили, очільнику.

— Я так і думаю. Ідіть.

Генерал квапливо вийшов із зали, наче побоюючись, що Ґлокта може передумати, а за ним вийшла решта практиків. Вітарі нагнулася, підняла впалий стілець Вурмса та обережно підсунула його назад під стіл.

— Гарна робота. — Вона поволі кивнула самій собі. — Дуже гарна. З радістю кажу, що від початку оцінювала вас правильно.

Ґлокта пирхнув.

— Ви навіть не уявляєте, як мало значить для мене ваше схвалення.

Вона всміхнулася йому самими очима над маскою.

— Я не сказала, що вас схвалюю. Я просто сказала, що робота гарна.

На цьому вона розвернулася й неквапом вийшла в коридор.

Зосталися тільки він і Коска. Найманець притулився до стіни, безтурботно склавши руки на нагруднику, та з ледь помітною усмішкою дивився на Ґлокту. За весь цей час він навіть не ворухнувся.

— Думаю, ви б досягли успіху в Штирії. Ви дуже... жорсткі? Так правильно казати? Хай там як, — він виразно знизав плечима, — я з великим нетерпінням чекаю на можливість послужити вам.

«Поки хтось не запропонує тобі більше, так, Коско?» Найманець показав змахом руки на відтяту голову на столі.

— Може, мені з цим щось зробити?

— Вистав її в бійницях суходільних стін десь на видноті. Хай гурки усвідомлять силу нашої рішучості.

Коска цокнув язиком.

— Показові страти, еге ж? — Він стягнув голову зі столу за довгу бороду. — Це ніколи не виходить із моди.

За ним затріснулися двері, і Ґлокта залишився сам у прийомній залі. Потер затерплу шию, витягнув затерплу ногу під закривавленим столом. «Загалом удалий день. Але тепер день закінчився». За високими вікнами над Дагоскою нарешті зайшло сонце.

Небо було темне.

Серед каміння

а рівнину насувалися перші ознаки світанку. Проблиск світла на черевах високих хмар і на краях стародавніх каменів, каламутний спалах на східному обрії. Це перше сіре світло було рідкісним