Читати книгу - "Спустошення"

продукту. На цьому дискусія на форумі не припинилася, однак ані Віктор Че, ані Лукоша, ані інші маститі учасники мережі більше не озивалися. Імморталіст, скориставшись затишшям, виклав кілька статей про нанопротезування і про штучний синтез білків, що давали змогу гальмувати старіння, після чого теж зник і більше на форумі не з’являвся.

Психоінженерні експерименти тривали. Іноді окремі зауваги про їхній перебіг проривалися на форум, викликаючи чергову хвилю бурхливого обговорення. Одне з останніх відео, що сколихнуло громадськість психоінженерної спільноти, показувало Коляна Барсума, одного з найобдарованіших учасників експерименту — той сидів зі спеціальним шматяним шоломом перед монітором і силою думки керував ботом у грі «Quake». Крім того, він подумки міг керувати іграшковою чотирипропелерною моделлю гвинтокрила-квадрокоптера, а також умів рухати зусиллям волі протез руки і приводив у рух голову робота. Не менш серйозні успіхи демонструвала також група з Барибіно — вони тренувалися у згортанні навика зав’язування морського вузла і передачі його через простий візуальний ієрогліф іншому учаснику.

У Федора був доступ до закритого рівня на сайті «Омега», де він міг відстежувати щоденну роботу всіх експериментальних майданчиків. Він відстежував, як Гуров, курсуючи десь між Таганрогом, Калугою і Пітером, щодня надсилав через інтернет все нові завдання — спочатку написані звичайною дискретною мовою, а згодом — викладені у вигляді набору психоінженерних піктограм.

У середині лютого нового, 2011-го року, відбувся важливий з’їзд — майбутні історики психоінженерії могли б назвати його першим неофіційним конгресом працівників сфери психотехнологій. Зустріч відбулася пишно. За вказівкою Карманова було орендовано зал у готелі «Рів’єра Палас», і формально предметом зустрічі було звітування по роботі за три місяці співпраці. Офіційна частина полягала в тому, що учасники експерименту проводили доповіді за найцікавішими моментами досліджень, а у перервах між сесійними блоками працював шведський стіл, кава і прохолоджувальні напої. Федір же тим часом разом зі Славою став свідком епохальної події — Гуров і Карманов уклали угоду, що скріплювала їхню партнерську діяльність до 2026-го року. Лише вони двоє чули розмову, яка передувала цьому підписанню. Суттю проблеми були тривоги Карманова про те, що Гуров захоче використати їх напрацювання психоінженерних мов для співпраці з російським Міноборони, зокрема, для створення бойових костюмів-аватарів, віддавши таким чином інноваційну першість Айзеку. Зрештою вони дійшли мирового рішення — допрацювати психоінженерні мови до стадії завершеного продукту і запатентувати їх за корпорацією «Сома», а далі, якщо Міністерство оборони виявить інтерес до подібного напрямку розробок, вони можуть замовити цілий майндверний пакет і за допомогою сертифікованих спеціалістів із «Соми» інсталювати його на своїх солдатах. Гуров, своєю чергою, переймався, щоб Карманов не перепродав його розробок американцям, і схоже, витратив чимало сил, переконуючи своїх протеже у Міноборони, що даний проект має існувати саме як корпорація. Було вирішено, що Гуров отримує 45 % акцій корпорації «Сома», і на цьому конфлікт було вичерпано. Ще на гарячому, тільки з принтера, папері з’явилася спершу імператорська закарлюка Карманова, а потім скупа, схожа на розчавлену комаху графема Гурова, і Федір став першим, хто взяв до рук ці документи після підписання — можливо у майбутньому їх називатимуть Подільським протоколом, а може, Угодою на Поштовій, але для нього вони залишаться Рив’єрським пактом.

На почату лютого 2011-го року відбулася ще одна знаменна подія. «Сома Інкорпорейтед» здійснила initial public offering, і після того, як була укладена угода з трьома банками-андеррайтерами — російським, американським і японським, акції корпорації вийшли на світовий біржовий ринок із тегом SOMA. І хоча до того, коли хтось зміг би побачити поруч із літерами SOMA абревіатуру NASDAQ або NYSE, мав пройти час, Карманова вихід на ринок дуже потішив: він розпочав перемовини з кількома крупними інвесторами і планував запросити їх до участі у Когнітивному форумі.

Власні гроші, які Карманов міг виділяти на розвиток психоінженерної мережі, поступово зменшувалися — у конфіденційній розмові з Федором той зізнався, що його основні рахунки, на яких містилися гроші від продажу медіа-холдингу, все ще заморожені. Десь у світі Карманова, пейзаж якого бачив тільки він один, існували невидимі вороги й опоненти, які мали достатньо важелів впливу на те, аби ставати йому на заваді. Карманов, однак, цим не сильно переймався. Коли ж Федір поцікавився, на які кошти вони організовують увесь кураж упродовж останніх місяців, той відповів, що з психоінженерним бізнесом, якщо вони найближчим часом не запустять ринковий продукт, він скоро стане злидарем — йому вже довелося продати дві яхти — «Blue Dodo 4» і «Therapy», залишивши собі улюблену «Blue My Mind».

Карманов також виділив суттєвий бюджет на те, аби розміщувати у західній пресі матеріали, що підігрівали інтерес до теми досліджень свідомості. Тієї зими Федору настирно здавалося, що це все — сон, і він, який сидить у себе на кухні в хатніх штанах, з горням пуеру і сигаретою між пальцями, не може бути автором дописів у найповажніших бізнес-виданнях світу. Негласно проплачені солідними сумами, підписані щоразу іншим іменем — Bill Millighan, John Chaw, Nguen Ko, Sergei Afanasiev, Gopal Ramakrishnan, Abdul Fatiya-Johnes, Jean-Pierre Foucault а також (sic!) — Jessica Wo, Isabelle Matulana, Bonnie S. Titch та іншими, (їх легіони), статті виходили в часописах Америки, Європи, Південно-Східної Азії, маючи на меті натякнути венчурним інвесторам на те, що у світі з’являється новий потужний струмінь — психоінженерія.

Іноді у Федора закрадалася думка, що, можливо, Карманову справді вдалося встановити зв’язок із великим дивним атрактором, атрактором технологій нового покоління, і новий світ уже існує в майбутньому, просто вони його ще не бачать, — це майбуття відділяє від них тільки час.

В одній із своїх публікацій він згадував про психоінженерні мови, й у відповідь на цю статтю прийшов лист від оглядача журналу «Нью-Йоркер» Девіда Мошковіца. Мошковіц уже багато років поспіль писав наукові репортажі і був автором двох гучних бестселерів про чудеса людської пам’яті. Він вказував, що його зацікавила стаття Федора — не так давно він готував для «Нью-Йоркера» матеріал про штучні мови і, досліджуючи цю тему, натрапив на його матеріали. Мошковіц писав, що йому страшенно цікаво відвідати Україну і стати свідком цього сенсаційного когнітивного форуму — в Америці про таке ніхто не чув. Мошковіц зазначив, що він є постійним учасником різного роду технологічних форумів, як-от «Technological Соnvergence» і інших «h+»-тусовок, де йшлося про кібернетизацію людської істоти, але зазначені глобальні цілі Когнітивного форуму, на його думку, могли б скласти реальну альтернативу транс-гуманістичному руху у світі. Вони домовилися, що Мошковіц восени прилетить в Україну і редакція «Нью-Йоркера» оплатить йому дорогу, а проживання у Києві Форум візьме на себе.

Невдовзі після того, як Федір вирішив цілковито присвятити себе роботі над Форумом,