Читати книгу - "Ті, що співають у терні"

Френком, а за тим життям, що пішло з обличчя Фіони, плакав через вмирущий вираз у її очах.

Цей хлопець був Іоною — лиховісником, який приносить нещастя, який завжди стояв поміж ним та Фіоною; через Френка вона пішла із його серця та сердець його дітей. Щоразу, коли здавалося, що нарешті попереду Фіону чекає щастя, Френк його руйнував. Та любов Педді до неї була такою ж глибокою та незнищенною, як і любов Фіони до Френка; але після тієї пам’ятної ночі у домі священика він не міг звалювати на хлопця провину за пригнічений стан Фіони.

Тому Педді сказав:

— Що ж, Фі, якщо не вважаєш за потрібне зустрічатися з ним, то ми до нього не поїдемо. Однак мені хотілося б довідатися, що з ним все гаразд, і що для нього робиться все, що має робитися за законом. А що, коли я напишу отцю де Брикасару і попрохаю його розшукати Френка?

Очі Фіони не оживилися, але на щоках вкрадливо виступив легенький рожевий рум’янець.

— Так, Педді, напиши. Тільки нагадай йому, щоб він не казав Френку, що ми про все дізналися. Мабуть, Френку буде легше, коли він переконано вважатиме, що ми нічого не знаємо.

Впродовж кількох наступних днів до Фіони майже повернулася енергія, а зацікавлення ремонтом великого будинку не давало їй сидіти без діла. Але спокій знову набув відтінку суворості, хоча й менш похмурої, вбраної в оболонку байдужо-відстороненого виразу обличчя. Здавалося, вона більше переймалася майбутнім виглядом особняка, аніж благополуччям власної родини. Напевне, Фіона припустила, що діти та чоловік зможуть дати собі раду в плані душевному, а місіс Сміт і служниці потурбуються за них у плані тілесному.

Однак відомості про долю Френка глибоко вразили кожного члена родини. Старші хлопці глибоко співчували своїй матері, безсонними ночами згадуючи її обличчя у той жахливий момент. Вони любили її, а материна жвавість впродовж кількох попередніх тижнів відкрила їм ту грань її натури, яка назавжди закарбувалася в їхню свідомість і якій судилося викликати у них пристрасне бажання знову зробити Фіону веселою та щасливою. Якщо досі осердям, довкола якого оберталися їхні життя, був Педді, то з того моменту мати набула рівного з батьком статусу і стала поруч із ним. Тепер до неї ставилися з ніжною всепоглинаючою турботою, котру не могла порушити ніяка байдужість з її боку. Вся чоловіча половина родини — від Педді до Стюарта — дійшла мовчазної згоди у своєму бажанні зробити життя Фіони таким, як їй хотілося, і від кожного вони вимагали відданості в досягненні цієї мети. Ніхто не мав права знову завдати їй болю. Коли Педді подарував їй перлини, вона взяла їх з коротким байдужим словом подяки, і в погляді, який вона затримала на прикрасах, не було ані задоволення, ані цікавості, але кожен із чоловіків подумав, що материна реакція була б іншою, якби не Френк.

Якби не було переїзду до великого будинку, то бідолашна Меґі страждала б ще сильніше, бо батько та хлопці, не допустивши її до таємного товариства «Захистимо маму» (напевне, тому що інстинктивно передчували більшу неохоту до участі з її боку) були переконані, що тепер Меґі має звалити на свої плечі обов’язки, які Фіона вважала несумісними з її новим статусом і недоречними. Але невдовзі виявилося, що місіс Сміт та служниці з готовністю розділили з Меґі ці обов’язки. Головним чином, огиду в Фіони викликала необхідність ходити за своїми наймолодшими синами, але місіс Сміт взяла на себе повну відповідальність за малюків із такою охотою та захватом, що Меґі й не подумала співчувати їй, а навпаки — відчула певне задоволення від того, що Джимсом та Петсі тепер цілковито займатиметься економка. Меґі теж співчувала матері, але не так безоглядно, як чоловіки, бо її відданість зазнала важкого удару: притаманне Меґі сильне материнське начало було глибоко ображене дедалі зростаючою байдужістю Фіони до Джимса та Петсі. «Коли у мене будуть власні діти, — міркувала вона, — я ніколи не любитиму одного з них сильніше за решту».

Ясна річ, життя у великому будинку відрізнялося від попереднього. Спочатку було якось дивно й незвично мати власну спальню, а жінки довго звикали до того, що їм тепер не треба перейматися хатньою роботою, як у будинку, так і надворі. Бо Мінні, Кет та місіс Сміт здатні були впоратися з усім — від прання й прасування до приготування їжі та прибирання, а коли їм пропонувалася допомога, вони страшенно лякалися. За добрі харчі та невеличку платню мандрівних робітників тимчасово реєстрували чорноробами в фермерських гросбухах; ці люди рубали дрова для печей, годували курей та свиней, доїли корів, допомагали старому Тому доглядати за прекрасним парком і виконувати найважчу частину прибирання.

Зв’язок з отцем Ральфом підтримував Педді.

«Прибуток з маєтності Мері сягає приблизно чотирьох мільйонів фунтів на рік завдяки тому, що “Мікар лімітед” є приватною компанією з більшістю активів у сталі, суднах та гірничо-видобувній справі, — писав отець Ральф. — Тому те, що я виділив вам, є краплиною у відрі Мері Карсон і складає навіть менше від десятої частини річного прибутку ферми Дрогеда. Нехай вас також не турбують несприятливі роки. Бо бухгалтерський баланс Дрогеди настільки позитивний, що я маю змогу платити вам з її прибутків без обмежень, якщо в тім буде необхідність. Тому гроші, які ви отримуєте, — це лише те, що ви заслужили, а компанії “Мікар лімітед” вони ніяк не стосуються. Ви отримуєте гроші з ферми, а не з компанії. Від вас я вимагаю лише чесно і вчасно вести фермерські документи, щоб не мати проблем з аудиторами».

Саме після отримання цього листа увечері, коли всі були вдома, Педді скликав у чудовій вітальні збори. Начепивши на носа вузькі окуляри в залізній оправі, він усівся у велике кремове крісло і зручно вмостив ноги на низеньку отоманку, а люльку поклав у коштовну попільницю.

— Як тут гарно, — сказав він, окидаючи кімнату задоволеним поглядом. — Гадаю, нам слід висловити одностайну подяку нашій матусі, правда ж, хлопчаки?

«Хлопчаки» схвально забурмотіли, а Фіона, що сиділа в колишньому кріслі Мері Карсон, заново оббитому кремовим муаровим шовком, злегка кивнула головою на знак вдячності. Меґі ж, обхопивши ногами отоманку, на якій їй подобалося сидіти замість крісла, втупила погляд на шкарпетку, яку вона штопала, і навіть очей не підняла.

— Так от: отець де Брикасар з усім розібрався і виявив до нас велику щедрість, — продовжив Педді. — Він поклав у банк сім тисяч фунтів на моє ім’я, а на кожного з вас відкрив по депозитному рахунку, на який поклав