Читати книгу - "Спогади. Том 2, Карл Густав Еміль Маннергейм"

північноєвропейських держав, а згодом — оборонного союзу зі Швецією. Кожен з них став би запорукою нейтралітету країни, і створення обох зірвалося через протидію совєтського уряду. Було природно, що після того ми скористалися приступною нам підтримкою. Зв’язок Фінляндії з Німеччиною став заходом самозахисту.

Угода з Німеччиною про транзит не означала, що доведеться принципово відступити від ідеї північноєвропейського нейтралітету. Та й уряд постійно дбав про дотримання вимог, прописаних для держави, що не бере участі у війні, у міжнародних угодах. Після укладання угоди тривав наш діалог про альянс зі Швецією, яка ще раніше погодилася на німецький транзит. Ми хотіли лише замінити угоду про транзит на шведсько-фінський оборонний альянс.

Що стосується спорадичних військових контактів з Німеччиною в першій половині 1941 року, включно з візитом нашої військової делегації до Зальцбурга, то з нашого боку вони вирізнялися стриманістю, яка цілковито відповідала політиці уряду. Ці контакти відбувалися з ініціативи Німеччини, і ми використовували їх, щоб знати про становище у великій політиці. Вони не мали характеру перемовин[40].

Лише у випадку з другим візитом полковника Бушенгаґена до Гельсінкі в червні 1941 року, коли сторони обговорювали форми взаємодії на півночі Фінляндії в разі війни, можна казати про перемовини, і то вони тоді й аж до початку війни були гіпотетичними. У процесі цього діалогу, як це відбувалося й під час попередніх контактів, фінська сторона наголошувала, що країна вступить у війну лише за умови, що вона зазнає нападу росіян.

Затиснуті між двома великими державами, ми мусили робити поступки обом сторонам, бо наших сил не вистачало на підтримання твердого нейтралітету. Однак, вимагаючи транзитного руху до і з Ганко, саме СССР примусив Фінляндію зробити перший відступ від нейтралітету. Тож логічно було, що Молотов, розмовляючи 23 червня з фінським послом, ані словом не згадав ні нашої угоди з Німеччиною про транзит, ні присутність німецького війська в країні, а обмежився черговим звинуваченням Фінляндії в нападі, якого не було. Це Совєтський Союз вирішив втягнути Фінляндію у війну.

14. Подальша війна

Початкове становище: власні сили, вороже групування. — Перегрупування польової армії. — Воєнні дії 1941 року: починається наступ Карельської армії. — Наступ у Східній Карелії. — Німці в Лапландії. — Посольство Англії. — Наступ на перешийку. — Здобуття Виборга. — Звернення німецького командування. — Перехід через старий державний кордон. — Мурманська залізниця. — Ленінградське питання. — Наступ на Свір. — Здобуття Петрозаводська. — Побажання Німеччини. — Візит спадкоємного принца Швеції. — Нота англійського уряду. — Східний фронт Німеччини. — Друга нота. — Листування із Черчилем. — Англія оголошує війну. — Здобуття Ганко. — Перехід до оборони. — Контрнаступ росіян. — Становище на кінець року. — Воєнні дії 1942 року: Поділ Карельської армії. — Ситуація з постачанням. — Перемовини з Дитлем. — Здобуття Суурсаарі. — Військовополонені. — Єврейське питання. — «Бої в бездоріжжя». — Східнокарельська військова адміністрація. — День матері. — Мій 75-річний ювілей. — Візит у відповідь до Німеччини. — Військове впорядкування. — Нота США. — Ленінградське питання. — Воєнні дії 1943 року: інформаційний захід для парламенту. — Політичні перемовини. — Поїздка до Швейцарії. — Батальйон СС. — Таємні контакти. — Візит генерала Йодля. — Загальне становище. — Воєнні дії 1944 року: зондування миру. — Поїздка генерала Гайнрихса до Німеччини. — Становище на перешийку. — Генеральний наступ росіян. — Питання уряду. — Пакт Рибентропа. — Генеральний наступ триває. — Стабілізація становища. — Політика Німеччини в Балтії. — Відступ зі Східної Карелії. — Підґрунтя генерального наступу.

Хоч стратегічне становище було цього разу гіршим, ми могли покладати більші, ніж восени 1939 року, надії на оборонну боротьбу, що розпочалася 25 червня 1941 року — і це завдяки цілеспрямованій праці, проведеній за попередній рік, у результаті якої збільшився кількісний склад і покращав загальний стан збройних сил.

Унаслідок подовження терміну служби з одного року до двох з’явилася змога збільшити кадрову армію до 15 бригад, поділених на 5 корпусів. Коли ми формували польову армію за новою системою, оборонні споруди вздовж східного кордону, попри недосконалість, становили твердиню для війська прикриття, яке мало стримувати наступ ворога. Країну було поділено на 16 військових округів, кожен з яких виставляв по одній дивізії, що мали у складі і бригади мирного часу. Інакше кажучи, польова армія складалася тепер з удвічі більшої кількості оперативних одиниць, ніж на початку війни восени 1939 року. Виходило так, що було залучено всю живу силу, включно зі старшими призовами. Недостатній вишкіл цих контингентів — наслідок того, що частину з них у 1920-х і 1930-х з міркувань економії перевели до ІІ категорії ополчення без проходження чинної служби, — по змозі доповнився навчальними зборами. І врешті-решт Зимова війна, ота велика навчителька, остаточно загартувала дух і поліпшила стан війська.

У матеріальному сенсі ситуація теж покращала. Прогалини в ресурсах, пробиті Зимовою війною, було заповнено частково завдяки допомозі західних країн, яка надійшла із запізненням аж після укладення Московського миру, частково — замовленням, які від кінця осені 1940 року ми могли розміщати в Німеччині. Вітчизняні промислові підприємства ефективно сприяли нашому озброюванню, маючи чималі запаси сировини.

Вогнева міць піхоти зросла, адже збільшилася кількість автоматів і на озброєнні з’явилися 20-мм протитанкова рушниця і 120-мм міномет. Польову артилерію доповнили кількома важкими батареями — їх дуже бракувало на Зимовій війні, а також підсилили зенітну артилерію. Почисленнішали й військово-повітряні сили, попри те що забракло часу, аби як слід розбудувати їх наземну службу і збільшити парк бомбардувальної авіації.

Мобілізація, наказ про яку з’явився 17 червня, йшла відповідно до програми, як і концентрація війська, що завершилася 29 червня. Загалом на кордоні стояло 11 дивізій, поділених на 5 корпусів, і одна додаткова, яка мала протистояти базі на Ганко. Крім того, був іще резерв головнокомандувача, який складався із чотирьох дивізій.

Виставлені проти Фінляндії російські сили, що належали до Північно-західної групи армій під командуванням маршала Ворошилова, складалися з трьох армій, у яких загалом налічувалося 13 дивізій, 4 бригади, 2 танкові дивізії, одна дивізія прикордонного війська, а також кілька спеціальних підрозділів. Кількість залоги на Ганко становила не менш як 35 000. Крім того, уздовж кордону було збудовано фортифіковані зони, так звані укріпрайони, що їх захищав спеціальний особовий склад. Таким чином, загальний кількісний склад цього угруповання можна оцінити у 18–20 дивізій. Спочатку росіяни, мабуть, хотіли збільшити згруповану на півночі від Ладозького озера 7-му армію, яка складалася із