Читати книжки он-лайн » Любовні романи 💘💔💏 » Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті

Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

259
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 66 67 68 ... 102
Перейти на сторінку:

Ай. От! Мені не потрібні проблеми! Нехай котиться незнайомець кудись подалі, а мені потрібно трохи розговорити своїх нагшасів. Ось переконаюся, що вони правда мене люблять, що немає жодного підводного каміння з моїм цим внутрішнім світлом, і все добре буде. А то мало, я собі зараз повітряних замків придумаю, а все виявиться до образливого трагічно.

Ні, спочатку гроші, потім стільці. Спочатку вивідаю все у чоловіків, а тільки потім відпущу себе і свій гальмівний механізм, який все ще дозволяє мені думати тверезо, а не пускати бульбашки серцями.

 

Шанліс

Прикривши на мить очі, я постарався зібратися з думками і добре все обміркувати. Мій попередній план діяв добре, правда, до одного моменту, який ледь не змусив мене вийти із себе.

Головний радник імператора. Сірий кардинал драконів, який править тут усім, а саме Дарак Тан-Вар. Цей хитрий менталіст, якому підвладні думки інших істот, які не вміють ставити ментальні блоки або зовсім без магії, як Світлана.

– І що тепер? – Вкотре запально запитав Ларішшер. Цьому змію останнім часом контроль своїх емоцій та бажань давався складно. А вже в ситуаціях, що стосуються Світлани, контролювати себе він зовсім не міг. Вона була його вразливим місцем, торкнувшись якого він відразу спалахував, не бачачи нічого і бажаючи зруйнувати все на своєму шляху.

– А що тепер? – Холодно викарбував я, дивлячись на молодшого чоловіка. Бути нянькою я точно не збирався.

– Ти ж казав, що із драконами не буде проблем!

– Не повинно бути, – кивнув я, протяжно видихаючи. – Дракони обирають собі супутниць за покликом. Їм потрібно, щоб самка була їхньою половинкою душі, тож будь-яка інша їм не цікава. Я й досі не відмовляюся від своїх слів.

– Чи може людина бути половинкою душі дракона? – Тихо уточнив Шархісан, змушуючи мене заскреготіти зубами.

– Я не знаю, зрозуміло! – Вибухнув я, не розуміючи, чому все котитися в прірву.

Світлана ще після перевертнів мала рватися назад на землі нагшасів. У суспільство, де її люблять і готові зробити все для її комфорту та спокійного життя. Та й просто до нас, до своїх чоловіків, бачачи, що ми готові заради неї на все, готові її на руках носити! А в результаті вона захотіла лише швидше переміститися до драконів.

Я реально не міг ніяк зрозуміти, чому її не злякали патріархальні схильності перевертнів. Та я ж бачив, як її перекошувало щоразу, коли вона помічала, що жінок притискають хоч у чомусь, навіть у простій вечері разом із чоловіками.

Мені ніколи не зрозуміти жінку! А я вже думав, що зміг трохи дізнатися про нашу лагідну, пристрасну дівчинку, яка так піддатливо відгукувалася на наші ласки, так голосно стогнала, вигукуючи наші імена. Світлана, вона діє спонтанно, той самий секс без зобов'язань нічого інше, як спонтанне рішення. Вона живе душею, насичує все навколо себе світлом, радіючи буквально всьому, наче маленька дитина. І цей дракон…

Не стримуючи шипіння, я стиснув голову руками, відчуваючи, як по тілу пройшла хвиля тремтіння, а хвіст почав закручуватися кільцями, підкоряючись моєму нестерпному бажанню розірвати всіх чоловіків, які наважилися подивитися на нашу жінку. Ні, ми стільки старалися і я просто так не здамся. Жодні дракони не зможуть забрати у нас нашу дружину! Вона вже наша, хай сама про це не знає!

Розплющивши очі, я рішуче подивився на своїх побратимів. Ну що ж, не вдалося вигідно показати себе на тлі інших рас, тоді треба діяти рішуче.

– Я вже готова, – радісно прощебетала Світлана, заходячи до нашої особистої вітальні, яку виділили нам у палаці.

– Світлано, – загнано видихнув Ларі, закам'янівши.

Втім, я його чудово розумів, адже ця легка блакитна сукня шалено їй йшла, підкреслюючи все, що тільки можна і що взагалі не можна показувати іншим чоловікам. Не дай Покровитель мені знайти того умільця, який створив ці вбрання, я йому...

– Мені теж подобається ця сукня, – проворкувала Світлана, пригладивши сукню, окреслюючи руками свою талію і змушуючи нас цим безневинним рухом ковтнути. Так би й стиснув її у своїх руках. – Дякую, Ларі, ти просто чарівник.

Напевно, ще ніколи мій погляд не був настільки вбивчим. Ларі! Цей змій! Мені здається, я в цю секунду готовий був зірватися і як слід випустити пар, приводячи свій душевний стан в норму і залишаючи на обличчі Ларішшера кілька міток.

Ні, я, звичайно, знав, що нагшаси з вибуховим темпераментом намагаються вибрати собі монотонне заняття, яке б допомогло їм брати свої емоції під контроль і тренувало б їх стриманість. Але мені навіть на думку не могло спасти, що вбрання Світлани – це справа рук Ларішшера. З одного боку, я його, як чоловік, чудово розумів. Світлана ж не просто шаса, вона наша жінка, для якої він, я впевнений, намагався створити найкрасивіше вбрання.

– Ти останнім часом якийсь нервовий, – зауважила Світлана, уважно подивившись на мене. – Випадково не захворів?

– Захворів… – криво посміхнувся я, не в змозі відвести від неї погляду.

– Щось серйозне? Може, треба щось? – Занепокоєно почала запитувати вона, а я, як дурень, не зміг стримати посмішки. Хвилюється.

– Ні, тобто так, – швидко виправився я, помічаючи, як у Шархісана хитро блиснули очі. Так, я не збираюся втрачати такий шанс.

– Що? Я можу чимось допомогти?

– Не знаю… – похитав я головою, відвівши погляд. Брехати про якусь хворобу було б безглуздо, рано чи пізно хтось дуже «порядний» розповість Світлані про те, що нагшаси в принципі не дуже й хворіють. – Відчуваю якусь спустошеність, відчуженість до всього світу. Все довкола здається нецікавим, сірим.

– З емоціями проблеми? – Ахнула Світлана і не встиг я навіть підтвердити її слова або спростувати їх, як наша білява красуня виявилася поряд, кладучи свої долоні на мої груди і заглядаючи мені у вічі, намагаючись щось в них побачити. – Що робити?

– Швидше за все, Шанлісу потрібні емоції, бажаніше, звичайно, позитивні, – швидко знайшовся з відповіддю Шархісан, кинувши непроникливий погляд на Ларішшера, який у цей момент спохмурнів, явно застерігаючи молодшого чоловіка не лізти.

1 ... 66 67 68 ... 102
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"