Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

– Емоції! Точно! – Видихнула Світлана. – Той хлопчина, Даріс, говорив щось про гарні місця, давайте після того, як ти вирішиш усі питання з драконами, ми трохи прогуляємося, відпочинемо?

– Я думаю, це чудова ідея, – кивнув Шархісан серйозно.

– Я тільки радий провести з тобою час… – розплився в усмішці Ларішшер.

– Шанлісе, ти як? Зможеш трохи почекати чи нам слід відразу вирушити на відпочинок?

– Почекаю, – скупо кивнув я, намагаючись не показувати своє задоволення від результату цієї розмови. Потрібно буде ще хлопчика цього знайти і випитати у нього, яке місце тут вважається романтичним, а після вже використати всю свою чарівність, щоб після цієї прогулянки Світлана точно захотіла додому, до нагшасів. – Тільки, якщо можна… – трохи подумавши, почав я, скуйовдивши волосся. – Не могла б ти бути поряд, твоя близька присутність заспокоює мене, – і мені не хочеться звернути комусь шию, але цю інформацію я залишу лише для себе.

– Так, звичайно.

– Дякую. Ну що, на обід?

– Так, ми й так уже затрималися… – похмуро зауважив Шархісан, ось тільки засмученим він зовсім не виглядав, втім, як і кожен із нас.

Звичайно ж, я чудово розумів, що ця маленька брехня колись все одно спливе, адже не буває секретів у сім'ї, де є любов і взаєморозуміння. Ось тільки це буде потім, коли Світлана буде цілком і повністю нашою. Та й на той момент вимолити прощення за ці хитрощі ми зможемо на всі сто відсотків.

_