Читати книгу - "Твої очі, Валерія Оквітань"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Чоловік увійшов далі, наближаючись до Сергія, але дівчину поки не помітив, зате вона могла добре його побачити. Віктор був збентежений пізнім дзвінком помічника. Ще й Зоя не прийшла, хоча його люди запевняли чоловіка, що зробили все правильно.
— Ти пам’ятаєш, що ти мені обіцяв? — Нахабно запитав Сергій, покликавши до себе двох чоловіків з гвинтівками.
— Та годі тобі, через якусь дівку, ти вирішив заманити мене у ваш притон? — Несерйозно сприйняв вчинок помічника Віктор, оглядаючи приміщення. — А ти тут облаштувався, я бачу.
— Не зіскакуй з теми. — Роздратовано крикнув Помаранчевий, та його крик не подіяв належним чином на Віктора, котрий вирішив роздивитись, куди ж його запросили. Чоловік заглядав в різні комори, і як тільки чув звідти наляканий крик, закривав двері.
— Для чого ти мене покликав? — Повторив своє запитання Червоний. — Думаю не для того, аби розповісти мені, який я поганий. І не для того аби провести тут екскурсію.
Коли чоловік наблизився до тих самих бочок, за якими Сергій заховав Зою. Він здивовано дивився на неї, і тепер всі пазли в його голові склались. То от чому ця пташка не прийшла до нього.
Зоя налякано спостерігала за ним і чекала його подальших дій.
— Сюрприз. — Захлопав в долоні Сергій, привертаючи до себе увагу. — Я її повернув собі. Забрав те, що належить мені по праву.
— Андрія також чекати? — Підозріло спокійно хмикнув чоловік, повертаючи свою увагу Сергієві.
— Я залишив йому кілька підказок, тепер хочу теж його тут побачити. А поки ми чекаємо. — Він обернувся до своїх хлопців, наказуючи їм підійти. — Пригляньте на нею. А ми вип’ємо. — Наставляючи рушницю на Червоного мовив Сергій. Він рукою вказав куди Віктору варто пройти.
Кинувши останній погляд на дівчину, чоловік послідував за Помаранчевим.
Віктор розумів, що в кімнаті повній людей з рушницями, йому нічим хизуватись, він мав при собі зброю, завчасно розуміючи, що все може статись, але вона його не врятує. Чоловік вже пошкодував, що поїхав сам. Не сподівався, що тут такий розмах.
Сергій налив йому віскі, пропонуючи наповнену склянку. Червоний час від часу поглядав туди, де Сергій залишив дівчину. Він не створив їй ніяких умов, просто залишив дівчину на підлозі, змусив сидіти на сирій землі.
— А тепер відверто. — Віктор зручніше вмостився на твердому стільці. — Для чого я тут?
Сергій засміявшись опустив голову додолу, а потім відкинувся на спинку, пістолетом почухавши голову.
— Ти ж хотів детальніше дізнатись про те, що відбувається в Сьомому? В тебе з'явилась реальна нагода. Братик твій теж горить бажанням приїхати. Вранці. — Він підняв руку догори, дивлячись на свій годинник.
— Пропонуєш мені ночувати тут очікуючи його? — Невдоволено протягнув Віктор.
Він звик бути на кілька кроків вперед, а тут його ж помічник підклав таку свиню йому.
— Що тут чекати залишилось?
— Я взагалі сам планував з ним поквитатися. — Раптом мовив Червоний, коли Сергій оглянувся аби перевірити де дівчина.
Йому було шкода її. Хоч він і сам планував використати у власних цілях, але не таким же методом. Просто хотів змусити дівчину підставити Андрія, а не закривати її і залишати на сирій землі, як якусь річ.
— Поквитаєшся. — Задумливо мовив Сергій, головою вказуючи чоловіку, що стояв за Вікторовою спиною, кудись убік. — Як ти мені там казав: "Всьому свій час"?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твої очі, Валерія Оквітань», після закриття браузера.