Читати книгу - "Волден, або Життя в лісах"

ніж живопис чи найдорожче умеблювання. Можна сказати, що я допіру тоді по-справжньому оселився у своєму домі, коли почав його використовувати не лише як прихисток, а й для втримання тепла. Я розжився на підставку для дров, щоб тримати їх при каміні, й тепер залюбки спостерігав, як мій комин вкривається сажею, а вугілля штурхав із більшим правом і задоволенням, ніж зазвичай. Оселя моя невелика, відлуння там не було, але через те, що в мене була тільки одна кімната, а сусіди жили далеко, вона видавалася більшою. Всі принади дому було зібрано в одній кімнаті, що слугувала мені й кухнею, і світлицею, і спочивальнею, і комірчиною; я тішився своїм помешканням, і як батьки, і як діти, і як господарі, і як слуги. Катон писав, що голова родини (patremfamilias) мусить мати у заміській віллі «cellam oleariam, vinariam, dolia multa, uti lubeat caritatem expectare, et rei, et virtuti, et gloriæ erit», тобто «льох для олії й вина і чимало барилець, щоб очікувати непростих часів було приємно; це дарує йому і користь, і честь, і славу». У мене в льосі було маленьке барильце картоплі й зо дві кварти поточеного довгоносиками гороху, а на полиці — трохи рису, глечик меляси й по чверті бушеля житнього й кукурудзяного борошна.

Інколи я мрію про більшу й люднішу оселю посеред золотої доби, зведену з міцних матеріалів, без орнаментальних завитків, з лише однією кімнатою — великою, грубою, солідною, примітивною, без тиньку й натяжної стелі, щоб нижчі небеса над головою, які захищають нас від дощу й снігу, підтримували самі тільки голі балки, де поклоняються кроквам і бабці, щойно переступлять поріг, віддавши шану скинутому Сатурнові давнішої династії; дім, схожий на печеру, де потрібно піднести смолоскип на патику, щоб роздивитися стелю; де можна влаштуватися хоч у каміні, хоч у ніші біля вікна, хоч на лаві, хоч на одному краю зали, хоч на другому, хоч на бантинах з павуками, як тобі забажається; дім, у який входиш, просто прочинивши вхідні двері, і на тім годі церемоній; де стомлений мандрівець може вмитися, поїсти, поговорити й заночувати, не прямуючи нікуди далі; такому прихисткові радієш буремної ночі, адже там є все, що необхідно вдома, і жодної зайвої хатньої роботи; де всі скарби можна побачити з першого погляду, а все, що може знадобитися, висить на своєму гачечку; кухня, комірчина, салон, спальня, комора й піддашшя в одному; де видно речі необхідні, як барильце чи драбину, і зручні, як шафу, де чути, як закипає вода, де вшановуєш багаття, на якому готується вечеря, й пічку, де печеться хліб, а головними окрасами слугують необхідні меблі й начиння; де ані прання, ані багаття, ані господиню не вигнано куди-інде, а гостя, буває, просять посунутися з люка, коли кухарю треба спуститися в льох, так що ти знаєш без усякого тупцяння, тверда земля під тобою чи порожнина. Дім, відкритий поглядові, як пташине гніздо: не можна зайти парадними дверима й вийти задніми, не побачивши бодай частини його мешканців; де бути гостем значить мати свободу, а не опинитися відділеним від семи восьмих дому, замкнутим в окремій камері, і в тому самотньому ув'язненні, мовляв, почувайся як удома. Нині господарі не підпускають гостей до свого багаття, а велять каменярам змурувати для відвідувачів окремий камін десь у завулку, гостинність◦же перетворилася на мистецтво тримати гостя на щонайбільшій відстані. Приготування їжі тримають у такій таємниці, ніби збираються тебе отруїти. Я побував на землях багатьох власників, звідки мене могли б за законом виставити, але не можу сказати, що побував багато в кого удома. Якби король з королевою жили скромно в такому будинку, описаному мною, я, опинившись неподалік, міг◦би до них зайти у своїм старім одязі; але хотів◦би опанувати мистецтво вибиратися з новочасних палаців — на випадок, якби в такий потрапив.

Здається, навіть сама мова наших покоїв скоро знесиліє і змиршавіє до такого собі балаку покойового, адже наші життя спливають на значній відстані від її символів, а її метафори та образи неминуче притягнуті за вуха, і то далеченько їх тягнули, адже покої лежать далеко від майстерні й кухні. Зазвичай навіть обід — це тільки притча про обід. Тільки дикуни жили достатньо близько до Природи й Істини, аби позичати образність у них. Звідки ж ученому, який оселився ген далеко, на Північно-західній території чи острові Мен, знати, що робиться в нього на кухні?

Щоправда, далеко не всі мої гості зважувалися затриматися й розділити зі мною лінивий пудинг; побачивши, як наближається ця криза, більшість поквапцем відступала, ніби боялася, що він потрясе мій дім до самих підвалин. А◦той-бо пережив не один лінивий пудинг.

Я потинькував дім аж тоді, коли почалися приморозки. Спеціально привіз із протилежного берега озера чистіший і біліший пісок човном, що спокушав мене за потреби запливти й далі. Зовні я аж до фундаменту оббив дім ґонтом. Обшиваючи стіни, перш ніж тинькувати, я забивав кожен цвях одним ударом молотка й мав намір перенести тиньк з дошки на стіну акуратно й швидко. Мені згадалася оповідка про одного дурника, який вештався селом в ошатному одязі й роздавав поради робітникам. Одного дня він вирішив перейти від слів до діла, закатав рукави, схопив дошку для тиньку, знану як сокіл, без пригод набрав розчину на кельму й, безжурно поглянувши на ділянку над головою, що її потрібно було потинькувати, відважно змахнув рукою в тому напрямку — й одразу ж вивалив увесь вміст лопатки собі на сорочку з рюшами, що його дуже знітило. Я навчився зручно й ощадно тинькувати, щоб порятуватися від протягів і надати дому ошатності, й дізнався, як при тому може постраждати тинькар. Я з подивом виявив, що цегла спрагла й висмоктує з розчину всю вологу, не встигнеш його розрівняти, і на те, щоб охрестити нову грубку, потрібне не одне відерце води. Минулої зими я суто заради досліду виготовив трохи вапна, спалюючи мушлі Unio fluviatilis, які водяться в нашій річці, тож тепер знав, звідки беруться мої матеріали. За бажання я міг добути доброго вапняку за милю-дві від дому й випалити самотужки.

*

Тим часом тінисті й наймілкіші затоки ставка пошерхли від криги ще за кілька днів чи навіть тижнів до приморозків. Перша крига особливо цікава — досконала, тверда, темна, прозора, — вона дарує найкращу нагоду дослідити дно на мілководді; можна витягнутися плиском на льоду завтовшки десь із дюйм, як водомірка на поверхні води, й вивчати дно з відстані двох-трьох дюймів, скільки заманеться, як картину