Читати книгу - "Волден, або Життя в лісах"

205
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 67 68 69 ... 96
Перейти на сторінку:
під склом, адже вода в такий час завжди спокійна. У піску, яким прямували чи поверталися своїми ж слідами якісь істоти, лишається чимало борозен; замість слідів кораблетрощі дном розкидані трубочки личинок волохокрильця з дрібних піщинок білого кварцу. Можливо, саме вони й полишали на дні сліди, адже частина трубочок таки лежать у цих борознах, нехай ті навіть заглибокі й заширокі для них. Проте найбільше мене цікавила сама крига, хоча для того, аби її дослідити, і довелося вставати вдосвіта. Якщо уважно її роздивитися вранці після приморозків, коли вона ще порівняно тверда й темна, а воду внизу добре видно, стане ясно, що значна частина бульбашок, які, здавалося, вмерзли в лід, насправді під поверхнею й постійно підіймаються з дна. Ці дуже прозорі й дуже гарні бульбашки під льодом бувають від 1/80 до 1/8 дюйма в діаметрі, і в них можна розгледіти відбиття свого обличчя. На квадратний дюйм їх припадає до тридцяти-сорока. А◦ще у кризі є вузькі довгасті бульбашки десь пів дюйма завдовжки — гострі конуси, скеровані вузькою частиною догори; у свіжій кризі трапляються дрібнесенькі круглі бульбашки, розташовані просто одна над іншою, як разок намистин. Але бульбашки в льоду менш численні й помітні, ніж ті, що під льодом. Інколи я перевіряв міцність криги, жбурляючи на неї каміння, і коли камінь проламував лід, то впускав за собою й повітря, яке створювало дуже великі й помітні білі бульки внизу. Якось я вийшов до того самого місця, де сорок вісім годин тому пробив лід, і виявив, що ті великі бульбашки досі прекрасно видно, як шов на краю ополонки, хоча над ними утворилося більше дюйма криги. Втім, в останні два дні прийшло бабине літо, тож лід уже не був прозорою плівкою, під якою прозирає темно-зелена вода і дно. Він потьмянішав, зробився біло-сірим. Він був удвічі товщий, але анітрохи не міцніший, ніж раніше, бо бульбашки під дією тепла помітно розширилися й почали зливатися — вони вже не зависали стовпчиком, а лягали одна на одну, як срібні монети, висипані з торбинки, чи тонкі пластівці у дрібних тріщинках. Лід утратив красу, і досліджувати дно вже було пізно. Мені було цікаво, як мої великі бульбашки взаємодіють з новою кригою, тож я виламав шмат льоду із середньою бульбашкою й перевернув догори дриґом. Нова крига сформувалася навколо й під бульбашкою, яка опинилася між двома типами льоду. Нижній лід повністю огорнув бульбашку й підпустив близько до верхнього; вона була сплющена, формою нагадувала сочевицю, із заокругленими кутами, чверть дюйма завглибшки й чотири дюйми в діаметрі; я з подивом виявив, що просто під бульбашкою лід підтанув і сформував гладесеньку поверхню, яка формою скидалася на перевернуту тарілочку, заввишки посередині десь п'ять восьмих дюйма — отже, між водою і бульбашкою лишалася тонка перетинка, не товща однієї восьмої дюйма; маленькі бульбашки знизу в цій перетинці подекуди луснули, а під найбільшими бульбашками, діаметр яких складав десь фут, напевно, взагалі не було криги. Я дійшов висновку, що безліч дрібних бульбашок, які я спершу зауважив під поверхнею криги, тепер так само в неї вмерзли, але кожна з них якоюсь мірою заломлює світло, як лупа, й розтоплює лід. Це як маленькі рушниці, від яких тріщить і лускає лід.

*

Щойно я потинькував дім, настала серйозна зима, хатину обвівали вітри, які мовби не мали дозволу озиватися доти. Навіть після того як землю вкрив сніг, ніч за ніччю в темряві шуміли й свистіли просто над деревами крила гусей, які летіли хто на Волден, хто на Фер-Гевен, а звідти до Мексики. Повертаючись із села о десятій-одинадцятій годині вечора, я не раз чув, як у сухому листі в лісах навколо ополонки за моїм домом шумлять гуси чи качки, які спинилися тут підживитися. А◦тоді лунав ґелґіт чи крякання їхнього вожака, і вони поквапцем рушали геть. У 1845 році Волден уперше замерз повністю в ніч на 22 грудня, коли Флінтів та інші мілкіші стави, як і річечка, лежали під кригою вже 10 днів, чи й довше; у 46-му він замерз 16-го, у 49-му — близько 31-го, а в 50-му — десь 27 грудня; у 52-му — 5 січня; у 53-му — 31 грудня. Сніг устелив землю ще 25 листопада, і я раптом опинився посеред зимових краєвидів. Я ще глибше сховався у свою мушлю і доклав зусиль, аби яскравий вогонь не згасав ані в моїй оселі, ані у мене в грудях. Мої заняття надворі звелися до того, щоб назбирати сухих гілок у лісі й принести в руках чи на плечах до дровітні; інколи я тягнув волоком сухі сосонки, затиснувши під пахвою. Старий ліс, який переживав не найкращі дні, дарував мені щедрий урожай. А◦що він не годен вже служити божеству Терміну, я пожертвував його Вулканові. Наскільки ж цікавіше вечеряти чоловікові, який здійснив вилазку в сніги, аби вполювати, ба більше, вкрасти паливо! І хліб, і м'ясо в нього солодкі. У лісах навколо більшості наших міст вистачить хмизу і трісок на чимало багать — зараз вони не обігрівають нікого, а дехто стверджує, що ще й перешкоджають ростові молодого лісу. У ставку теж не бракувало корчів. Улітку я знайшов там пліт зі стовбурів сосни жорсткої з необдертою корою: його виготовили робітники-ірландці, які прокладали залізницю. Я наполовину витягнув його на берег. Пролежавши два роки у воді й шість місяців на березі, пліт лишився цілком міцним, хоча й так набрався вологи, що ніяк не міг просохнути. Одного зимового дня я розважався тим, що по шматку тягав його ставом на відстань десь у пів милі: біг на ковзанах, поклавши один кінець п'ятнадцятифутової колоди на плече, а другий волочив кригою; зв'язував кілька колод березовим гіллям, а тоді тягнув за собою довшою березовою чи вільшаною гілкою з гаком на кінці. Колоди були вогкі й важкі, як свинець, але горіли довго й давали багато жару; зважуся припустити, що вони горіли так добре саме тому, що вимокли в озері: насичена водою смола горіла довше, як у лампі.

Описуючи тих, хто жив на узліссі англійських хащ, Ґілпін стверджував, що «наступ браконьєрів, будинків і парканів на межі лісів» «звався purprestures і вважався серйозним переступом за давнім лісничим законодавством; за нього суворо карали як за дію, що сприяє ad tenorem ferarum — ad nocumentum forestae тощо», тобто розлякує дичину і шкодить лісові. Я був зацікавлений у збереженні звірів і лісу більше, ніж мисливці й лісоруби, ніби став лордом-лісничим королівських лісів; коли клапоть лісу вигорав, навіть якщо я сам випадково його підпалював,

1 ... 67 68 69 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Волден, або Життя в лісах», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Волден, або Життя в лісах"