Читати книгу - "На землі кленового листу, Левко Лук'яненко"

Україна успадкувала від імперії однобоку економіку, яка на 80 відсотків працювала на армію, непомірно велику чавуно- і сталеливарну індустрію і не мала підприємств з виробництва елементарних побутових речей. Через підривну діяльність «п’ятої колони» та непатріотичність українських урядовців Україна не поспішає будувати цехи й заводи для виробництва предметів споживання, міняти структуру державної економіки. Якби в нас був приватний сектор, він би пом’якшував кризу. Приватного сектора немає, тож організаційна пертурбація зверху завдає такого величезного удару. Крім того, державна машина втратила вольовий стрижень, злочинність перетворилася на безкарну і почала набувати масового характеру.

Власне, атмосфера безкарності була створена для того, щоб розвалити промисловість і дати можливість комуністичній номенклатурі розтринькувати й привласнювати ресурси.

Звісна річ, коли б діяли тільки ці чинники, незалежна Україна не змогла б проіснувати й рік. Та, на щастя, є потужний патріотичний потік. Свідомі люди в різних адміністративних, державних, підприємницьких структурах почали чинити опір «п’ятій колоні», нарощувати і зміцнювати державницьку течію. Оцій течії й потрібно допомагати.

Патріоти України мають великі професійні знання. Якщо мова йде про інженера, агронома чи вчителя, то професійно вони не гірше підготовлені, аніж західні фахівці. Інша річ, що вчитель був задогматизований комуністичною доктриною, але педагогічний рівень його високий. На жаль, більшість людей ще недостатньо знають закони і правила функціонування ринкової економіки. Вони повинні створити суспільство, в якому ніхто з нас не жив. Зміна способу виробництва — це зміна епохи. Необхідно вискочити з самого себе і стати іншим. Це психологічно неймовірно важке завдання. І тут роль Заходу, Канади величезна.

Для того, щоб в Україні запровадити ринковий спосіб виробництва, необхідно зрозуміти пружину, механіку, закони, за якими діє ринкова економіка. А для цього потрібен час. Ваша допомога тут могла б бути неоцінимою.

— Пане Левку, — сказав Попроцький, — річ у тім, що Канада не є самостійною державою. Ми страшенно залежимо від Америки. Доки «велика сімка» вимагає від України ядерного роззброєння, доти канадський уряд просто-таки не сміє допомагати Україні. Ви зброю, звичайно, віддасте. Вам нікуди діватися. Та ви її й не здужаєте утримувати. Але коли ця перепона відпаде, Канада не дуже кинеться вам допомагати. Ви вже знаєте, що Канада живе в борг. Вона заборгувала понад 400 млрд. американських доларів міжнародним і американським банкам та різним інвесторам. Коли б усі кредитори змовилися й пред’явили разом векселі до оплати, Канаду треба було б оголосити банкрутом. Канада — жертва парламентської демократії. З популістських мотивів кожен член парламенту голосує за збільшення соціальних виплат, чим збільшує непродуктивні витрати і звужує можливості продуктивної сфери країни. Цей згубний курс необхідно зупинити, але під загрозою необрання на наступних виборах ніхто не хоче заговорити про це на повен голос. З іншого боку, майже кожен член парламенту має або намагається завести свій власний бізнес, щоб забезпечити собі заможне життя. В основі всі люди егоїсти. В нашому парламенті немає таких ідеалістів, як у вашому. У вас до парламенту прийшло багато таких людей, які хочуть реалізувати свій філософський, точніше, політичний ідеал. До нашого парламенту йдуть люди, які мріють про політичну кар’єру задля особистої влади, слави, багатства. Хоча якраз прагнення до багатства може виявитися достатньою спонукою піти в Україну зі своїми капіталами. Я знаю десятки членів парламенту, які зайняті в переробці сільськогосподарської продукції, в паперовій, металообробній, комп’ютерній, газовій, нафтовій промисловості. Вони радо перенесуть частину своїх капіталів в Україну, впевнившись, що там зароблять, а не втратять. Ви можете їм гарантувати?

— Ні, не можу.

— Із того, що ви сказали, видно, що Україна не зовсім готова сприйняти технологічну допомогу.

— У нас уже є закони про приватне підприємництво. Цей сектор зовсім малий, але він перспективний. І я агітую вкладати капітали саме в нього. Хоч би як відбувалися зміни в українській економіці, частка державного сектора поступово зменшуватиметься на користь збільшення приватного. Зі своєї патріотичної реформаторської позиції я хотів би якомога більшої допомоги приватному сектору. Розширення цього сектора, по-перше, покращує структури національного економічного комплексу, по-друге, приватний сектор активно захищатиме державну незалежність.

— Коли ви це кажете, я бачу ваші добрі наміри, але у вас ще не створена нормативно-правова база для того, щоб легко ввійти у вашу економіку і мати в ній справедливий зиск. Мені відомо, що в Україні надзвичайно важко зареєструвати спільне підприємство. Немає відповідальних осіб, які брали б на себе ухвалення рішень. Усі ховаються за якісь наради, комітети. І разом з тим кожен хоче хабаря.

— Чутки про хабарництво, звісна річ, перебільшені.

— Як ви гадаєте, коли буде легше входити в українську економіку?

— В яку економіку? Уже й тепер без особливих проблем входять в ту економіку, яка дозволяє вивозити з України за півдарма сталь, прокат, цемент, кольорові метали. Міжнародні торговці легко знайшли українських злодіїв, що за добрий хабар готові за безцінь вивезти з України всю промисловість. Складніша справа з організацією в Україні виробництва нових товарів. У цьому менше зацікавлені іноземні бізнесмени і не дуже зацікавлені наші бюрократи.

— Уряд Канади не розширює допомогу Україні і не заохочує приватних підприємців, але й не стримує приватної ініціативи. А тим часом приватний сектор у Канаді — основний. І коли 6 було вигідно вкладати капітали в Україні, то до вас попливли б мільярди доларів.

— З огляду на реальні обставини найвигіднішою формою співробітництва є утворення спільних підприємств. Проблему подолання бюрократичних перепон (у тому числі й хабарів), пов’язаних з реєстрацією, бере на себе українська сторона. Вона ж забезпечує охорону й безпеку. Окрім того, її внесок, як правило, становить більшу частину вартості підприємства, а отже, вона несе основний ризик непередбачених втрат.

— Що є внеском української сторони?

— Земля, де стоїть підприємство, будівлі, комунікації і транспорт, електроенергія, газ, вода, інженерно-технічний персонал і робітники. Канадська сторона вносить тільки свою технологію і відповідний технічно-виробничий досвід.

— Виглядає цілком привабливо.

— Привабливість буде ще більшою, коли врахуємо таке. Частка заробітної плати у собівартості товару в Канаді становить понад 60 відсотків, а в Україні 7–8 відсотків, тобто робітнича сила в Україні майже в 10 разів дешевша за канадську. Ви розумієте, що це означає. Навіть якщо в Україні сировина й електроенергія вдвічі дорожчі за канадські, однак за рахунок дешевої робочої сили товар матиме дуже низьку собівартість. Цей товар на міжнародному ринку побиватиме всіх конкурентів, бо навіть у Південно-Східній Азії робітнича сила не така дешева.

— Як довго це триватиме?

— Індустріалізація і поява зародків конкуренції збільшуватиме