Читати книгу - "Мелодія кави в тональності сподівання"

Тут і натяку нема на такі почуття, які були з Адамом. Так низько вона нізащо не опуститься. Це як літати птахом у небі, а тоді впасти обличчям у багнюку. Жодного натяку на справжню любов та глибокі емоції.

Зрештою, Тадеуш й не стане проблемою. Такому чоловікові варто натякнути на дружину чи розголос, і він облишить залицяння та боятиметься зайвий раз дихнути чи порухатися. Кінець кінцем, дурненьких, не влаштованих у житті чи наївних жінок завжди вистачає. Тадеуш незабаром знайде собі іншу жертву. Але це вже не її проблема. Аж страшно, у що вона могла вляпатися і до чого дійти. Таки сильний у неї ангелохоронець.

Зрештою, тут не лише Тадеуш винен. Він звичайний чоловік, і поводився типово та прогнозовано. Людина взагалі не винна, що не виправдала наших сподівань. Це наші власні ілюзії та очікування були такі яскраві та завищені, що затьмарили тверезий погляд на цю людину. Але добре все те, що добре завершується. Якщо чогось не сталося, то воно й не мало статися. Тадеуш – не Адам, і ніколи ним не стане.

Анна раптом зупинилася, перестала усміхатися і, скоряючись внутрішньому пориву, підійшла до вікна, витягнула з-під сукенки медальйон із портретом Адама і відкрила його. Вдивлялася в рідні риси обличчя і відчувала, як ніжність та любов до чоловіка стискає серце, стає гострою, всеохоплюючою, немов лавина чи течія гірської річки. Такою сильною, що радше нагадує біль, а не ніжність та любов.

Так чітко, так ясно і так болісно, як зараз, вона ще ніколи не усвідомлювала, що Адама нема і ніколи більше не буде поряд. Він такий один був на землі, і його не замінить навіть сотня подібних до нього людей. Ця сторінка її життя закрита й остаточно похована під важкою цвинтарною плитою. Розуміння, яке болить так, що годі дихати, проте біль завжди супроводжує народження нового життя. А нове життя – це ще й народження нової любові, нових сподівань та інакшого майбутнього.

Анна міцно стиснула в долоні медальйон із портретом Адама і глянула в простір неба за вікном. Ті, хто в інших світах, все одно навіки залишаються з нами спогадами, любов’ю та світлом у душі. Навіть тоді, коли ми дозволимо собі жити далі.

Словничок музичних термінів

Анданте (іт. andante – йти помірним кроком) – у музиці помірно повільний темп; також музична п’єса (наприклад, «Andante favori» фа мажор Бетховена) або її частина, що виконується в цьому темпі; іноді друга частина симфонії, квартету, сонати тощо.

Інтермедія (від лат. intermedius – проміжний) – проміжний епізод у фузі (між двома проведеннями теми; невеличка сцена, за характером комічна чи пасторальна, яка виконується між діями театральної вистави.

Мінор – музичний лад, звуки якого утворюють малий тризвук із забарвленням суму, журби.

Подяки

Насамперед я вдячна моїй родині. Завдяки присутності близьких у моєму житті, їхній допомозі, любові та розумінню я змогла почуватися затишно і впевнено, щоб зосередитися на написанні книги.

Особлива подяка коханому чоловікові Володі за любов, підтримку, відчуття дива, захоплення і моє розуміння того, що лише правдиве, щире та реальне дарує щастя, затишок, любов і тепло серцю. Коли жінка почувається по-справжньому щасливою і коханою, вона може творити й нести у світ добро, світло та позитив. Без цього книга не відбулася б. Окрема подяка за романтичну подорож, яка подарувала мені натхнення й допомогла дописати книгу з рекордною для мене продуктивністю.

Неймовірно вдячна своїм читачам. Саме завдяки їхній щирій підтримці, доброзичливості, чудовим відгукам і зворушливим словам я писала продовження книги. Без читачів ідея написати продовження не виникла б. Вдячна за добро, прекрасну атмосферу літературних зустрічей, за розуміння, тепло, позитив, любов до книги й радість спілкування.

Щиро вдячна колективу харківського видавництва «Клуб Сімейного Дозвілля» за злагоджену, професійну і якісну роботу. Вдячна за розуміння, доброзичливість та бажання допомогти. Для мене ця співпраця стала справжнім задоволенням.

Примітки

1

П’єц – піч (діал.).

2

Кляштор (монастир) Бернардинів побудований у XVII столітті. Архітектурний комплекс монастиря складався з костелу Богородиці, дзвіниці, келій та оборонних мурів. У ньому знаходився чудотворний образ Діви Марії Утішительки. За радянських часів тут була виправна колонія суворого режиму № 47. Будівлю дуже ушкодила пожежа 27 березня 2012 року.

3

Воти – дари чудотворній іконі Богородиці, виготовлені із золота, срібла чи інших цінних металів на знак подяки за зцілення від хвороб чи здійснення молитовних бажань.

4

Траур вдови тривав два роки і ділився на декілька етапів. Найсуворішими були перші три місяці, коли навіть заборонялося піднімати з обличчя вуаль. Суворий траур тривав один рік і один день. Заборонялося робити візити чи покидати дім або помістя. Наступні шість місяців вдова вже могла виходити на прогулянку і робити візити. Ще наступні шість місяців могла відмовитися від крепу і носити просто чорний одяг. Період напівтрауру починався після двох років і тривав від півроку до нескінченості залежно від волі самої вдови.

5

Бумазея – тканина з шерсті, переплетеної з шовком. Невиразна, без блиску, використовувалась у період суворого трауру, який тривав рік і один місяць.

6

Креп – шовкова тканина, оброблена так, щоб не було блиску.

7

Накаслик – тумбочка біля ліжка (діал.).

8

Готувальня – туалетний столик (діал.).

9

Фамілія – тут: рід.

10

Вулиця Курницька – теперішня Кирила і Мефодія, мальовнича вулиця в Галицькому районі Львова на схилах Калічої гори. При ній розміщений (стара частина), заснований у р. Гіацинтом Лобажевським на території колишнього саду монастиря тринітаріїв. У – роках садом опікувався Карл Бауер.

11

Сильвестра (День Святого Сильвестра) – Новий рік.

12

Верхні Вали – бульвар на місці давніх міських укріплень між вулицею Чарнецького (Винниченка) та Підваллям. Довгі тінисті алеї, висаджені липами, каштанами, кленами, зайняли площу 1,8 га. Цей надзвичайно популярний свого часу променад створив у 1816–1820 роках губерніальний радник Вільгельм Райценгайм.

13

Вулиця Карла Людвіга, сучасний проспект Свободи, від 20-х років XIX ст. стала улюбленим місцем променаду львів’ян. 30 липня 1855 року