Читати книгу - "Янголятко в кутих черевиках. Книга друга"

Адже Війна, в якій ми стали на бік Світла, нескінченна.

Ніхто не приводить тебе до Світла.

Ніхто не покладе тобі руки на лоба й не скаже:

— Дивись, — і ти побачиш Божий Образ.

Тебе примусять, розкинувши руки, мов хрест. Тобі подарують канчук, щоб ти виганяв із себе демонів. На тобі можуть випалити тавро й утаємничити в орден чи секту.

Але ти сам обираєш, по який бік стати.

Я хотіла сказати «раз і назавжди». Але життя таке складне. В житті все значно складніше.

— Як Алекс та Інга?

— А як Цвинтарний Сторож?

А як маленька людина у своєму маленькому світі, — вона щоранку знаходить собі янгола?

Кожного ранку брати до рук меч і казати Злу:

— Поки настане вечір, мине ціле життя. Отож побачимо, як ми зуміємо прожити його.

Розділ 6

— Дивися, — огорожа з двома кроликами.

— Ходімо, — усім поселенням випускати в річку дві сріблясті рибинки.

— Обережно, — біля трьох переплетених соломинок майбутнього кубельця.

І щаслива вечеря з добрим і тихим:

— Дякуємо тобі, — Тому, Хто Завжди їх Чує.

І Зло нічого не могло вдіяти з ними. Всемогутнє Зло безсиле перед Істинним Світлом.

Розділ 7

А ввечері в їхньому поселенні засвітилися лампи. Сотні апельсинового-жовтих кульок.

І два перші світлячки цього світу сіли на листочок. І відображення їхнє показалось у краплинах першої роси.

Розділ 8

Увечері вони повели мене у свій Спільний Дім. Будинок зі світлого каменю. Довгі столи, побіля них лави, сцена з піднятою завісою.

Вони збиралися тут кожного вечора. Вони знали, що робитимуть вечорами.

Жінка підійшла до краю сцени.

— Наші малята, — сказала вона, — підготували для вас виставу. Тож вони покажуть її.

Радісні оплески.

— Просимо.

Завіса розсунулась, і я побачила зображену на картоні нічну вулицю, паперове листя на мальованій бруківці, а ще хлопчика та дівчинку. Дівчинку, одягнену в те, що мало зображувати шкіряночку, а хлопчика — в білому, з німбом на дротикові та змайстрованими з цигаркового паперу крильми за спиною.

— Вона була маленьким Янголом.

— Янголом Світлої Любові.

— Вона допомагала подорожнім та оберігала сон дітей.

— Її звали Крихітка.

— Крихітка та її Великі друзі.

— Вовк, Доберман і Лев.

Малюк, що зображував Кота. Малюк в образі Вовка, і малесенька дівчинка, що дуже серйозно намагалася показати, яким старанним янголом я була.

— Подобається? — тихо спитав чоловік, який сидів поруч.

Я згідливо кивнула і підвелася.

— Щось не так?

— Пробачте.

— Вам не сподобалося?

— Я скоро повернуся.

Я вийшла на вулицю й кинулась по ній бігцем. До околиці міста, до руйновищ. На оте, що тихо-тихо:

— Гррррр…

Вітчимові тварюки. Дві з них обережно роздирають кігтями прозору межу. Кордон цього світу.

— Стійте! — я вихопила пістолет.

Але у відповідь лише:

— Гррррр!!!

— Бах! — я стрельнула не зупиняючись.

— Бах! Бах!

Але тварюка вхопила зубами видерту з кордону стрічку.

— Бах!

І я вбила її.