Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 3, Мурасакі Сікібу"

вельми незадоволений тим, що той, немов випереджуючи його, раптом перевіз до себе невідому особу й зовсім перестав з’являтися у садибі на Шостій лінії. Дізнавшись, що міністр цим ображений, принц раз по раз посилав його дочці листи. Оскільки весь світ уже знав, що у домі Лівого міністра готуються до церемонії визнання повноліття Шостої дочки, що супроводжувалось одяганням мо — одягу зі шлейфом, то, уникаючи зайвих пересудів, міністрові довелося її завершити після двадцятого дня. Він вирішив запропонувати дочку Каору. Щоправда, до одруження між близькими родичами зазвичай ставилися з упередженням, але було шкода віддавати комусь іншому такого зятя, як Каору. Тим паче що особа{213}, про яку він усі ці роки мріяв, померла, залишивши його в повній самотності. З огляду на це, Лівий міністр послав до Каору довірену людину дізнатися про його наміри.

«Переживши втрату дорогої людини й тим самим переконавшись у марності суєтних помислів, я перейнявся ще більшою огидою до світу. Боюся, що не принесу нікому щастя, а тому про шлюб не може бути й мови...» — навідріз відмовився Каору.

«Як це так, що й він поставився холодно до моєї серйозної пропозиції?» — думав ображений Лівий міністр. Та й чи міг він очікувати, що його пропозиція не зустріне відмови? Бо хоча Каору і доводився йому молодшим братом{214}, в його поведінці було щось таке, що змушувало людей поступатися йому, а тому не варто було змушувати його до цього шлюбу.

Одного разу, коли зацвіли вишні, Каору, милуючись їхнім цвітом коло будинку на Другій лінії, мимоволі згадав про оселю в Удзі, яка залишилася без господаря. «Невже нічиє серце не здригнеться...»{215} — ніби сам до себе промовив він і вирушив до принца Ніоу. Останнім часом принц майже не виходив з дому на Другій лінії, і щораз більше звикав до Нака-но кімі. Така дружба між молодятами тішила Каору, але, як це не дивно, водночас бентежила. Щоправда, якщо бути зовсім чесним, то він все ж радів, що більше не має підстав турбуватися про майбутнє Нака-но кімі.

Вони довго розмовляли про всяку всячину, але ввечері принц сказав, що має їхати в Імператорський палац, тож коли карета була готова, а в покоях зібралися його численні прибічники, Каору перейшов у Західний флігель, де проживала Нака-но кімі.

Тамтешні розкішні покої нічим не були схожі на бідну гірську оселю. Підкликавши одну з чарівних дівчаток-служниць, чиї витончені фігурки миготіли за завісами, Каору велів їй доповісти Нака-но кімі про свій прихід. Служниці просунули під завісою подушку-сидіння для нього, і невдовзі одна з них, видно, обізнана з минулими стосунками, з’явилася з відповіддю.

«Ми живемо так близько, що начебто я міг би відвідувати вас будь-коли, вранці чи ввечері, але боюся, що тепер моя поява у вас без особливого приводу здавалася б надмірною, вартою осуду, фамільярністю. А це означає, що, на жаль, багато чого у світі змінилося. Часто, дивлячись на прекрасні, оповиті туманом дерева у вашому саду, я згадую з глибоким сумом про минуле», — почав Каору і задумався, а Нака-но-кімі, глянувши на його зажурене обличчя, крадькома зітхнула. «О, якби сестра вийшла заміж за нього! Тоді ніщо не заважало б нам часто бачитися, разом милувалися квітами й слухати пташиний спів...» — подумала вона, відчувши ще більшу самотність, ніж колись у відірваній від світу гірській оселі в Удзі.

«Не ставтеся зневажливо до пана Каору, наче до звичайного гостя. Настав час показати йому, як високо ви цінуєте його доброту», — нагадували служниці. Однак Нака-но кімі все не наважувалася розмовляти з Каору віч-на-віч, а поки вона вагалася, в її покої зайшов принц попрощатися перед від’їздом. У повному парадному вбранні він справляв надзвичайно приємне враження.

«А чому це ви тримаєте пана Каору перед завісою? Адже він зробив для вас стільки добра й заслужив приязнішого ставлення. І хоча я боюся стати посміховиськом, але не хотів би, щоб ви сприймали його як зовсім чужу людину. Хіба віч-на-віч ви не маєте що пригадати? — сказав принц, побачивши гостя, але відразу додав: — А проте не втрачайте пильності, щоб знову чогось не сталося. Бо хто знає, що у нього на думці?»

Останні слова принца поставили Нака-но кімі у скрутне становище. Вона розуміла, що тепер не може нехтувати Каору, до якого досі відчувала глибоку приязнь, і має віддячити за все тим, що замінить йому покійну Ооїґімі. Хоча Нака-но кімі готова була піти йому назустріч, але водночас її непокоїло, як до цього поставиться принц.

Плющ

Головні персонажі:

Ньоґо Фудзіцубо, наложниця імператора Кіндзьо

Імператор Кіндзьо, син імператора Судзаку, наступник імператора Рейдзея

Імператриця-дружина Акасі, дочка Ґендзі й пані Акасі, дружина імператора Кіндзьо

Друга принцеса, дочка імператора Кіндзьо і ньоґо Фудзіцубо

Перша принцеса, дочка імператора Кіндзьо й імператриці Акасі

Каору, Цюнаґон, Дайнаґон, Дайсьо, 24—26 років, син Третьої принцеси та Касіваґі (офіційно — Ґендзі)

Ніоу, принц Хьобукьо, 25—27 років, син імператора Кіндзьо й імператриці Акасі, внук Ґендзі

Юґірі, Лівий міністр, 50—52 роки, син Ґендзі.

Шоста дочка Лівого міністра, Року-но мія, дочка Юґірі, дружина принца Ніоу

Нака-но кімі, дочка Восьмого принца, дружина принца Ніоу

Третя принцеса, дочка імператора Судзаку, дружина Ґендзі, мати Каору

Кумої-но карі, дочка То-но цюдзьо, дружина Юґірі

Кобай, Адзеці-но дайнаґон, другий син То-но цюдзьо, брат Касіваґі

Укіфуне, дочка пані Цюдзьо, 19—21 рік, побічна дочка Восьмого принца

У ті часи однією з наложниць Імператора була ньоґо Фудзіцубо{216}, дочка покійного Лівого міністра. Оскільки її прийняли на службу в Імператорський палац раніше за інших, ще коли він був принцом-спадкоємцем, то вона здобула його глибоку прихильність, яка, однак, не зміцнила її становища при дворі. Бо з плином років діти Імператриці-дружини{217} дорослішали одне за одним, а ньоґо Фудзіцубо народила Імператорові лише одну дочку. «Замість того, щоб нарікати на злощасну долю і страждати від успіхів суперниці, чи не краще подбати про те, щоб принаймні дочка у майбутньому почувалася щасливою?» — переконувала вона себе, роблячи все можливе для досягнення цієї мети. Принцеса була вродлива, і Імператор любив її. І хоча вона серед придворних поступалася популярністю Першій принцесі, вихованню якої Імператор приділяв незрівнянно більше уваги, але жила в умовах не гірших від неї. Лівий міністр залишив у спадок значну частину свого багатства, тож ньоґо Фудзіцубо мала все, чого тільки душа забажає, а її служниці одягалися за сучасною модою відповідно до їхніх звань і пір року.

Збираючись справити обряд повноліття з одяганням мо у рік чотирнадцятиліття Другої принцеси, ньоґо Фудзіцубо вже навесні цього року занурилась у його підготовку, забувши про все на світі. Вона хотіла, щоб церемонія пройшла урочисто і трохи незвично. З цієї нагоди зі сховищ були навіть вийняті родинні скарби, що передавалися з покоління в покоління. Але влітку на ньоґо раптово напав злий дух, і вона померла. Її несподівана смерть глибоко засмутила Імператора. Оскільки покійна мала чуйне серце й привітну вдачу, то багато хто з придворних гірко оплакував цю втрату. Навіть служниці найнижчого рангу, які не