Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

Глава 22. В домі Лейли бінт Махфуз

— Ну? — абсолютно нелюб'язно поцікавилася жінка, яка завмерла на порозі. — Що цього разу Вам треба?

Візитер, трохи збентежений таким прохолодним прийомом, схилився показово ввічливо:

— Мир вам. Вибачте за несподіване вторгнення, поважна пані. Це дім верховного жерця?

— Ні, — відрізала вона. — Це будинок Лейли бінт Махфуз. Мій будинок. Але, якщо Ви шукайте Іліяса, то з'явилися невчасно: його немає, і коли він повернеться, я не знаю.

— Так, мені відомо, де верховний жрець перебуває і чим зараз зайнятий. А Ви, міледі, мабуть, його дружина? Моє ім'я Астем, мене прислали до Вас із палацу. Познайомитися з Вами — величезна честь.

— Честь? Величезна? Ну-ну. Зроблю вигляд, що повірила й оцінила. Але я Іліясові не дружина, і я не з благородних, так що ні «леді», ні «поважною панею» мене величати не треба.

Обличчя гостя здивовано витягнулося, він ще раз оглянув «не-леді», зауважуючи деталі, які залишилися поза його увагою в перший момент. Лейла вже вийшла з періоду юності, але краса її від цього анітрохи не потьмяніла. Навпаки, відчувалася в жінці якась спокусливість та спокійна впевненість в абсолютній перевазі над оточенням. А ще звичка командувати, більш властива мешканкам Недоре, ніж Золотих Земель. Та й в промовах її лагідності було менше, ніж снігу в пустелі.

— Вибачте, — обережно уточнив чоловік. — Могли б ми поговорити в будинку?

Лейла глянула на невеликий загін варти, що завмер за плечем поважного гостя. Усі як один – жителі півночі і за зовнішністю, і за одягом.

— Як я розумію, сказати «ні» мені не дозволять? — напівствердно, напівзапитально зазначила вона. — Варто було здогадатися, що цим і закінчиться. Знову. Заходьте.

Вона величаво повернулася і зникла в домі, залишивши за собою легкий аромат лаванди.

Жителі півночі переглянулися: один здивовано присвиснув, інший посміхнувся, явно схвалюючи зухвалість жінки, інші мали трохи розгублений вигляд. Астем шикнув на них і ввійшов першим.

— У нас не заведено топтати килими брудним взуттям, — долетіло з глибини будинку. — Тож якщо хочете пройти далі за поріг, будьте ласкаві роззутися.

Про те, що господиня будинку має тонкий смак і чималі статки, свідчило майже все: витончене білокам'яне мереживо, що покривало стелі, на стінах — візерунки, нанесені впевненою рукою справжнього майстра, мозаїчна підлога навіть у передпокої, всюди темні різьблені меблі, оброблені перламутром, ретельно підібрані прикраси в нішах. Ні краплі золота, ні єдиного сяючого каміння, але в Астема дух перехопило від цієї краси.

Кімната, в яку Лейла провела гостей, найбільше нагадувала засніжений сад: килими, завіси та подушки всіх відтінків зеленого та бірюзового яскравими плямами виділялися на тлі білого мармуру стін, на широких підвіконнях рясніли кущі лаванди, під стелею висіло відразу кілька ліхтарів із кольорової скляної мозаїки, вставлених ​​у срібло. Тут пахло м'ятою і медом, теплом і затишком. Господиня опустилася в зручне широке крісло, жестом запросивши інших влаштовуватися на низькому дивані, буквально заваленому розшитими подушками, проте сів тільки Астем.

— Пані, дозвольте вибачитися ще раз, я б не посмів із власної волі Вас потурбувати, але в мене наказ.

— І чий же?

— Лорда регента.

— Покажіть документ.

— Що?

— Хочу побачити наказ. Цікаво, в чому саме нас звинуватили цього разу, щоб взяти під варту.

Астем зніяковіло кашлянув:

— Пані...

— Лейло. Кличте на ім'я. Все місто називає мене так.

— Лейло, мені наказано охороняти Вас, а не затримувати або ще якимось чином доставляти незручності.

Тепер настала черга жінки здивовано підняти брови.

— Вам вдалося мене здивувати. Від кого охороняти? І що взагалі відбувається? Де Іліяс? Що з ним? — на останніх двох питаннях голос Лейли відчутно здригнувся.

— Прибуде невдовзі. Думаю, він сам пояснить деталі. Поки ж дозвольте оглянути будинок.

— Це ще навіщо?

— Мені наказано подбати про Вашу безпеку, отже, я повинен розуміти, які сильні та слабкі сторони є в цього житла.

— Дзуськи! — обурено пирхнула вона. — Це не фортеця або палац. Нічого оглядати, ви все одно надовго тут не затримайтеся. Крім того, не раджу без відома Іліяса торкатися його плетінь, а їх багато всюди, і я не ручуся за ваше здоров'я. Мене магія знає і пропустить, а ось чужинців? Але, якщо хочете згаяти час, можете провести мене на кухню: я якраз збиралася готувати.

Попри свій зухвалий язик і різкість у манерах, Лейла виявилася досить приємним співрозмовником. Вона абсолютно не соромилася того, що на її кухні зібралося кілька зовсім чужих чоловіків — небачена нетактовність з їхнього боку, майже скандальна безсоромність — з її. Астем ще не дуже добре знав, як влаштоване життя на півдні, але навіть його скромних пізнань вистачило, щоб зрозуміти: всі мислимі й немислимі правила гідності порушено остаточно.

Незнайомців не запрошують у господарську половину будинку, зі сторонніми чоловіками не розмовляють, дивлячись в очі, раз у раз перемежовуючи мову глузуванням і колючими жартами, врешті-решт, гостей не прийнято посилати по воду та дрова на двір.

Однак незабаром на плиті вже кипів чайник, стіл ломився від страв, а сама господиня будинку з незворушним виглядом взялася за сніданок.

— Так і будете стіни підпирати? Адже начебто не падають, нема чого тримати. Сідайте вже всі. А ви, Астеме, годі поїдати мене очима, а приділіть увагу пирогам, вони набагато смачніші. І питайте нарешті, а то зараз луснете від цікавості.

— Вибачте, — воїн опустив очі, але все ж не втримався: — Лейло, а хто ви для верховного жерця? Не дружина, але й не наложниця адже? І цей будинок належить Вам?

— Невже чутки до Вас ще не дійшли?

Лейла відставила чашку в сторону витонченим жестом і нахилилася вперед, посилаючи Астему такий спокусливий погляд, що воїн ледь не вдавився. Було у виразі її обличчя щось особливе, заклик і легка насмішка одночасно. Шовкове вбрання трохи з'їхало, відкриваючи ідеальну округлість плеча. Лейла трохи прикусила нижню губу і ковзнула пальцями від підборіддя до шиї і нижче, обвела ключиці, злегка доторкнулася до обтягнутих тканиною сукні грудей. Повисла незручна пауза, хтось із жителів півночі зойкнув, встав і, квапливо вибачившись, зник у дворі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍