Читати книгу - "Відродження-2, Кулик Степан"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Не зрозумів? Куди поділося? Трясу головою і тепер уже не вдивляюся, а оцінюю обстановку периферійним поглядом.
Є! Червона нитка тягнеться від мене і зникає за стрільцями. Причому не від мене самого, а немов павутинка приліпилася до силового поля. Так от хто заряд жере. Е, ні. Так не піде. Мені самому треба. Різко відстрибую назад, розриваючи дистанцію. Допомогло. Павутинка зависла, тремтячи, але не зникає, а ніби зміїне жало продовжує шукати здобич. Роблю ще крок назад і опиняюся на сходовій клітці. Зачиняю двері і переводжу подих. Нахрапом не вийшло. Треба подумати.
Варіанта два: забити на цих павуків і йти далі або таки зачистити будівлю? Забити простіше, тим більше що система цей будиночок навіть данжем не вважає, але якось незвично залишати за спиною монстрів. А раптом вилізуть і нападуть ззаду. Причому, як водиться, у невідповідний момент. Тож помилочка. Варіантів нема. Треба працювати…
До речі, що там у мене із захистом?
Ого! Непогано висмоктали. Заряду лише дев'ять відсотків залишилося. Це приблизно на пару черг із калаша або два-три постріли з чогось серйознішого. Сподіваюся, від десятка павукових жал ще прикриє, а там буде видно.
Бластер?
Ну, якщо ощадливо... дуже ощадливо, то на цих монстрів вистачить.
Двері на себе, показуюсь і тут же ховаюся за одвірок. Павуки швидкі. Два жали просвистіли на рівні грудей практично відразу. А тепер моя черга. Помітив, що між пострілами вони мають паузи секунди чотири. Типу, перезаряджаються. Замало, але мені треба всього кроків десять пробігти, постараюся вкластися.
Вихоплюю моргенштерн і кидаюсь у коридор. Червона нитка відразу впивається в мій захисний кокон. Павуки стривожено шиплять, смикаючи задами. Встигаю…
Для моргенштерна тварюки цілком уразливі, про що свідчить немов розлита по їхніх тілах зелена аура мого цілепокажчика. Головне, дістатись.
— Бамц!
Так, булава страшна зброя. А три одразу — взагалі жах. Шипасті кулі з мерзенним хрускотом впиваються в тіло тварюки, дроблять і рвуть його на шматки. Залишаючи моторошні рани, з яких на всі боки бризкає неприємний помаранчевий слиз. Загалом, мінус один.
Крок убік, три вперед. Замах...
Ух, як боляче!
Шип павука впивається у ліве плече. Рука одразу німіє. Не встиг... Генератор захисного поля порожній. Тепер лише на морально-вольових. Поки ця тварюка і з мене всю силу не висмоктала.
Добре було б укол зробити, але це потім. Зараз не можна відволікатися. Отримай, сволота!
— Бамц!
Ох як добре приклав. Луснув як кавун…
Залишилося розібратися із пожирачем чужої енергії.
Ні. Поспішив... ще один павук виліз із сусідньої кімнати. Застиг, ворушить вусиками, виглядає ціль. Не дати розвернутися! Кидаюся вперед… Ну, як кидаюсь… Іду приставним кроком, на більше сили не вистачає. Добре, що близько.
Тварина починає розвертатися, але пізно. Замахуюсь і б'ю, максимально витягнувши руку і подавшись уперед, мало не падаючи.
— Бамц!
Павук ще живий, але вже безпечний. Моргенштерн так якісно розпоров йому черевце, що навряд чи він зможе вистрілити в мене. Про всяк випадок, збираюся з силами і завдаю ще одного удару.
Все. Тепер можна й уколотись.
Перший шприц-тюбик червоний, повернемо здоров'я до норми. Другий — синій. Відновимо бадьорість. Норма.
Ну, а далі, як Тезей за ниткою Аріадни, йду за червоним променем.
Треті двері... Точніше — отвір. Стулки навстіж. Заглядаю…
Здоровенна худобина. Перегородила кімнату мереживом, близько не підібратися. І звідти краде енергію. Ну, мені близько й не треба. Виймаю СВД і практично впритул всаджую у цього переростка сімейства арахнідів увесь магазин. Швидко перезаряджаю та повторюю процедуру.
От же гидота. Дірки від куль затягуються швидше, ніж я стріляю. Одне радує — енергетична присоска зникла і у відповідь монстр нічого не робить. Тільки верещить, як… як підстрелений.
Гаразд, на цей випадок у нас козирний туз є.
Гвинтівка в інвентар, бластер в руку. Примружуюся. Де ми маємо слабкі місця? Є. Щонайменше п'ять точок для гарантованого ураження.
Не заощаджую. Скупий платить двічі…
— Пшшш… Пшшш…
Вражаю всі п'ять мішеней, і павукоподібний монстр падає на підлогу, як мокрий матрац. Трясця... З роботами якось простіше і звичніше. І не так гидко. Підходжу настільки близько, наскільки дозволяє сітка і копаю труп.
Так… Досвід. Гроші. Патрони... О, а що це за свічки?
У луті п'ять циліндриків, схожих на упакування для сигар. Я не курю. Навіщо мені це? Чи продавати? Ну ж бо?..
«Енергетичні елементи. 100 #&#»
Справа ясна, що справа темна. Ні для чого, ні який обсяг. Після цифри набір символів, що не читаються. І, природно, жодної інструкції щодо використання. Ну що за організація? Все самому, все методом тику.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відродження-2, Кулик Степан», після закриття браузера.