Читати книгу - "Зібрання творів, Артур Ллевелін Мейчен"

дружина каже, що той чоловік, певно, несповна розуму, — відповів італієць, — він сказав, що готовий віддати за нього двадцять лір.

Я спокійно глянув на Меліні, знову взяв камінь і підніс до світла, буцімто хотів ретельніше його роздивитися. Я крутив його і сяк і так у руці, а тоді вийняв з кишені лупу і, на позір прискіпливо почав розглядати кожнісіньку лінію різьблення.

— Любий сер, — врешті мовив я, — змушений погодитися із сеньйорою Меліні. Якби цей камінь був справжній, він би вартував тих грошей, а оскільки це підробка, та ще й така груба, то він і двадцяти чентезимо не вартий. Його, скоріш за все, виготовили десь у минулому столітті, причому не дуже вміло.

— Тоді його варто позбутися, — сказав Меліні. — Я й сам не думав, що він чогось вартий. Звісно, шкода торговця, але всяк має знати свою справу. Тому я візьму з нього тих двадцять лір.

— Перепрошую, — сказав я, — але він повинен винести з цього науку, а продати камінь за такою ціною — необгрунтована благодійність. Скажіть, що хочете за цей камінь не менше вісімдесяти лір, і я здивуюся, якщо він одразу ж не погодиться.

Через день чи два до мене дійшли чутки, що англійський торговець поїхав, добряче збаламутивши уми місцевих жителів нічого не вартими ювелірними виробами з Бірмінгема. Правду кажучи, ті схожі на квасолю золоті запонки, срібні ланцюжки, що нагадували собачий ланцюг, і брошки з ініціалами завжди лежатимуть важким каменем на моїй совісті. Я відповідальний за те, що, хоч і опосередковано, та все ж зіпсував смак простого люду. Та, сподіваюсь, результат, якого я очікував, зуміє переважити цю важку ношу. Трохи згодом я завітав до подружжя Меліні, щоб попрощатися, і сеньйор, улесливо посміхаючись, сказав мені, що план, який я йому запропонував, виявився цілком вдалим. Я привітав його з такою вигідною оборудкою і попрощався, побажавши насамкінець, щоб небеса посилали йому якомога більше таких торговців.

Дорогою назад не трапилося нічого цікаво. Я домовився з Роббінсом зустрітися в певному місці у зазначений час, тож на зустріч із ним я йшов цілком спокійний, впевнений, що камінь було завойовано, а мені залишається тільки пожинати плоди перемоги. Мені шкода підривати вашу віру в людство, яка у вас, поза сумнівом, є, але я досі не бачив ані мого помічника Роббінса, ані того раритетного каменя. Я вивідав, що він таки прибув до Лондона, оскільки за три дні до мого приїзду в Англію знайомий лихвар бачив, як він попивав свій улюблений ель — дешеве пійло, що вартує чотири пенси за кварту — в тому пабі, де ми з вами сьогодні познайомилися. Відтоді про нього ні слуху ні духу. Сподіваюся, тепер ви розумієте, чому мене так зацікавила історія про молодика в окулярах, і співчуваєте мені в тому становищі, в якому я опинився. Я втратив смак до життя. Гірко усвідомлювати, що я вирвав один із найдосконаліших екземплярів антикварного мистецтва з рук неосвічених і на-правду недобросовісних людей, щоб у результаті він потрапив до рук чоловіка, який, вочевидь, поняття не має про елементарну комерційну мораль.

— Любий сер, — сказав Дайсон, — стиль вашої оповіді заслуговує на похвалу. Ваші пригоди мене надзвичайно зацікавили. Але, даруйте, щойно ви згадали про «мораль». А чи не думали ви про те, що ваші власні методи ведення бізнесу можуть когось образити? Навіть я вгледів огріхи в моральній складовій вашої оригінальної концепції, яку ви мені щойно виклали. А що скаже простий пуританин? Він обуриться вашими махінаціями, назвавши їх недобросовісними, ба навіть ганебними.

Містер Бартон демонстративно налив собі ще віскі.

— Мені здаються дещо сміховинними ваші моральні принципи, — сказав він. — Ви, схоже, не надто ретельно вивчали етику. А мені свого часу довелося це зробити, і так само я був змушений опанувати просту систему бухгалтерського обліку. Без бухгалтерського обліку, а особливо без елементарних знань етики, неможливо вести такого роду бізнес, як мій. Але будьте певні, коли я прогулююся гамірними вулицями і дивлюся на людей, мені стає невимовно сумно від думки, що серед тих гарно вбраних, у чорних циліндрах, освічених людей так мало тих, хто послуговується логічно обгрунтованою системою моральних і етичних норм. Ви теж оминули це питання, хоч і вивчаєте життя та події, які йому трапляються, певного мірою проникаючи в суть речей та знімаючи маски з людей. Але навіть ви судите своїх ближніх, керуючись пустопорожніми правилами, за якими фальшиву монету приймаєте за справжню. Дозвольте мені побути в ролі Сократа. Я не навчу вас нічого нового, а лиш спробую відкинути геть упередження та хибні концепції, відкривши вам ваше справжнє єство. Отож, почнімо. Ви допускаєте, що щастя можна досягати різними шляхами?

— Звісно, — відповів Дайсон.

— Воно бажане чи небажане?

— Авжеж, бажане.

— А як ми називаємо людину, що дарує щастя? Не філантропом часом?

— Думаю, що так.

— І така людина гідна похвали, і що більше людей вона робить щасливими, то більше її треба вихваляти?

— Безумовно.

— Тоді той, хто ощасливлює цілу націю, більш ніж гідний похвали, а його вчинки, які приносять щастя іншим, можна вважати найвищою чеснотою?

— Виходить, що так, Бартоне! — відповів Дайсон, зненацька збагнувши витонченість міркувань свого гостя.

— Власне кажучи, висновки самі напрошуються. Тому застосуйте їх до історії, яку я вам щойно розповів. Заволодівши каменем, я ощасливив себе (принаймні, так я тоді думав). Я ощасливив подружжя Меліні, подарувавши їм вісімдесят лір взамін речі, про цінність якої вони навіть не здогадувались. Я також мав на меті ощасливити весь британський народ, продавши камінь Британському музею, і літати від щастя, отримавши вигоду в розмірі дев'яти тисяч відсотків. Запевняю вас, Роббінс порушив гармонію та сталий порядок речей. Але не це головне. Важливо, що ви визнали мене апостолом з найвищими моральними якостями, в чому я щойно вас переконав.

— Звісно, у ваших міркуваннях є логіка, — погодився Дайсон. — Визнаю, я не надто обізнаний у питаннях етики, тоді як ви, бачу, ретельно підійшли до вивчення цих складних та заплутаних проблем. Я чудово розумію ваше бажання зустріти віроломного Роббінса, і тішуся, що нас звів випадок. Боюся видатися негостинним, але вже пів на дванадцяту, а, наскільки я пам'ятаю, ви маєте поспішати.

— Щиро дякую вам, містере Дайсон! Мені насправді вже час. За нагоди ще побачимося. Бувайте здорові, на добраніч.

Багата уява