Читати книгу - "Хроніки Загрії: Туманний світ, Влад Вірт"

На щастя, запас дротиків не був нескінченним, і через тридцять хвилин обстріл припинився. За цей час ми встигли втратити п’ятнадцять воїнів убитими.

Поки вівся обстріл, шарги щільним кільцем оточили наше військо і, щойно останні дротики було випущено, свинорилі, несамовито трясучи сокирами над головою, завиваючи та похрюкуючи, з новими силами кинулися в бій.

Воїни Фелмора боролися з подвоєною люттю, відіграючись за той час, коли могли, лише безпомічно стояти, слухаючи хрип і стогін побратимів, що помирали. Шаргський дротик — страшна зброя. Якщо він зміг пробити твої обладунки й ти більше не можеш скористатися кулею базилікса, не кожна лікувальна навичка зможе тобі допомогти. 

Ідеальним рішенням стануть «обійми життя» або «благодать рук», але вони вимагають тактильного контакту, а за такого масивного обстрілу годі, навіть і думати покинути стрій, намагаючись дістатись до пораненого.

На жаль, навички масового лікування, не здатні на такі чудеса. У них свої плюси, наприклад, цілющий ефект, може тривати протягом багатьох хвилин і мати великий радіус впливу, але, з його допомогою, можна вилікувати, лише рани малої та середньої тяжкості, а не величезну дірку в тілі, залишену списом.

Тож зараз шарги гинули один за одним. Бійці першої лінії билися короткими мечами на зразок римського гладіуса, ними дуже зручно завдавати колотих ударів, орудуючи із-за масивних щитів. До того ж до них приєдналися лучники, що замінили луки на списи одразу, як почався ближній бій.

Основним моїм завданням, як воїна третьої лінії, було тримати напоготові кулю базилікса, і в разі нанесення небезпечної травми мечникові першої лінії, прикласти цю кулю. А при отриманні повторного поранення, допомогти копійнику швидко відтягнути воїна назад і зробити все, аби він встиг перехопити щит і зайняти його місце. Потім пораненого відтягували в центр строю, де його вже намагалися зцілити воїни, що володіли лікарськими навичками.

Мечник, що стояв переді мною, надто захопився боєм, розкрився, нахиливши щит, й одразу отримав удар сокирою. Важка зброя  глибоко засіла в тілі й воїн, немов підкошений, почав завалюватися вниз.

Я застосував кулю базиліксу, але це  ще було не все. З тіла необхідно встигнути витягнути сокиру, поки діє регенерація, інакше рана не загоїться, тому копійники швидко відтягнули воїна назад, даючи мені можливість зайнятися його подальшим порятунком. Піднатужившись, я зумів висмикнути сокиру, ось тільки це нічого не дало, хлопець уже був мертвий, мабуть, удар свинорилого вбив його наповал.

Копійник також недооцінив ворога. Шарг, що вразив мечника, стрибнув на нього, збив з ніг і повалив на землю, паралельно завдаючи ножем безліч ударів, вишукуючи вразливі місця. І коли з копійником було покінчено, тіло шарга вкрило сяйво,  у точності  таке саме, що огортає нас, коли ми отримуємо новий ранг. А потім зі свинорилим і зовсім стала відбуватися трансформація. Він почав роздаватися вшир, на морді проступили гострі ікла, а відкриті ділянки тіла вкрилися чорною щетиною.

Утім, остаточно перетворитися на сворга я йому так і не дав, встромив кіготь у шию, а потім стусаном скинув із тіла копійника і, підхопивши щит, зайняв місце в першому ряду.

Й ось уже я на власній шкурі відчув увесь натиск натовпу шаргів, що біснувався переді мною. Удари сипалися такої сили, що якби на місці щита віддзеркалення був звичайний щит, він би вже давно розколовся надвоє. Та й цей, дивлюся, довго не протримається, адже, навіть на ньому почали з’являтися тріщини та рватися кріплення.

У перші хвилини на передовій я лише захищався, намагаючись підлаштуватися під темп битви та звикнути до того жаху, що коївся навколо: крики болю та люті, холодний запах смерті, купи трупів під ногами й залита кров’ю земля. Чи не забагато для моєї психіки? Минуло всього кілька днів, а подій, з лишком, вистачить на ціле життя звичайного офісного працівника.

Скільки за останній час я переніс фізичного болю? Як часто бачив кров, страждання та смерть? Чому я все  сприймаю, як належне? Це, напевно, ненормально? Я не запеклий вояка, який пройшов безліч гарячих точок, а всього лиш дрібний рекетирчик, який, згодом, еволюціонував у законника та громадського діяча — майбутній білий комірець і чистоплюй.

Проте, чим довше я стою на передовій, тим шаленішим стає моє бажання увірватися в цю сечу по-справжньому. Відкинути,  затиснутий у руці щит і лупцювати ворогів обома руками, на повну використовуючи свої гострі кігті. Жага битви почала заповнювати мої думки, туманячи розум. З кожним ударом серця мені було все складніше і складніше чинити опір нав’язливому бажанню покинути стрій.

Занадто повільно я їх убиваю, навіщо мені щит, коли навпроти збіговисько тупоголових боягузів? Чого боїться Фелмор? хіба може лідер бути таким нерішучим? Якби на його місці був справжній вождь, він би вже давно дав наказ кинутись вперед і знищити ці жалюгідні пародії на воїнів.

Саме через таких слабаків, як він, шарги й змогли загнати аймаларців у гори. Тепер ці щури сидять за високими стінами й у жаху трясуться, боячись висунути ніс за межі своїх фортець. Мені, навіть стало прикро за непереможних воїнів, які б’ються поруч. Потрібно якось це виправити та вбити якомога більше шаргів.

Я почав все частіше завдавати ударів, нехтуючи захистом, а ці нікчеми, навіть не були здатні пошкодити мої обладунки. Скільки можна терпіти боягузливу тактику Фелмора?

Здається, подібні думки, закралися не тільки в мою голову. То один, то другий мечник, кидав під ноги безкорисний щит і починав орудувати мечем з удвічі більшим завзяттям, намагаючись завдати якомога більше ударів ненависним тварюкам.

Копійники підхопили їх настрій і тицяли своїми держаками, заважаючи використовувати щити тим одиницям мечників, чиє боягузтво не дозволяло злитися в єдиному пориві безмежної потужності зібраного тут війська.На додачу, копійників почали підбивати воїни, що стояли у третьому ряду і змушені були   без учасно дивитися на загальні веселощі.