Читати книгу - "Хроніки Загрії: Туманний світ, Влад Вірт"

З центру шикування на всі боки полетіли випущені навмання стріли. Деякі з них усе ж знаходили своїх жертв, але, на жаль, більша частина або губилася серед крон дерев, або прямувала в далечінь, де втративши швидкість, уже не в змозі була пробити, навіть нікчемну, поїдену іржею, броню шаргів

Ось упав один мечник, за ним другий, але їх ніхто не намагався лікувати. На це не було часу. Аймаларці несамовито рвалися в бій і були тільки раді позбутися конкурентів.

Поступово круговий стрій почав ламатися, присоромлені залишки боягузів покидали свої щити, даючи новим воїнам протиснутись у перші ряди.

Яскравий спалах білого світла й мої очі починають ловити сонячних зайчиків. Відкинувши щит, невпинно моргаю і намагаюся терти кулаками очі. Ось тільки нічого в мене не виходить і я чую брязкіт металу рукавичок об забрало шолома, а до брязкоту металу додається ще один звук, далекий і незрозумілий. Він прохолодним потічком віднайшов щілину в здавалось монолітній стіні божевілля, що охопила мою свідомість і невдовзі я чую відлуння до болю знайомої мелодії.

Вона обгортає мене у свої теплі обійми й кокон люті та жаги до вбивства, поступово починає тріскатися та розпадатися. Я впізнаю гру флейти, що встигла стати такою рідною за всього три зоряні ночі проведені в товаристві Луари. Мій розум знову ясний і готовий адекватно сприймати навколишню дійсність.

Тепер я чітко чую відмінності в самій мелодії. У ній більше немає нот чарівничої медитації та геть відсутні складні емоційні переходи, котрі змушують пропускати музику крізь себе й розмірковувати над тим, що відчував автор у момент її написання.

Теперішнє звучання було яскравим, динамічним, веселим, місцями вибуховим, але водночас сама мелодія була простою та в’їдливою, чимось нагадуючи популярні попсові мотиви мого світу. Я відчував прилив енергії, мене переповнювало відчуття могутності та впевненості у власних силах, а головне — шапкозакидацький настрій повністю зник, тільки тверезий, холодний розрахунок.

Обернувся, навкруги нас було безліч шаргів, які, не розуміючи, що відбувається, дико верещали, і покидавши щити та зброю, несамовито терли очі. Трохи віддалік, на відстані двадцяти кроків, виріс круговий лабіринт, що складався з масивних валунів у півтора людські зрости. Точно такий самий, але меншого діаметру й із куди нижчим камінням, дозволив мені, Ведмедеві та Алії досить довго стримувати натиск свинорилих.

Звучить команда Фелмора й бійці біжать до проходів між валунами, нищачи безпомічних і дезорієнтованих шаргів  та у буквальному сенсі, крокуючи по трупах ворога. Ми все ще оточені противником, але тепер, між нами й шаргами, з’явилася серйозна перешкода, яка позбавляє їх можливості знову навалитися на нас з усіх сторін.

Шарги за стіною поновлюють атаку й намагаються подолати лабіринт, але на виході з нього їх уже чекають бійці Фелмора. Побудова не змінилася, перша лінія — мечники зі щитами, друга — копійники, третя — резерв. А за їхніми спинами двома півмісяцями вишикувалися лучники.

Минулого разу мені виділили місце в загальному строю, зараз же я стояв посеред усього цього хаосу й не знав, що мені робити. Безперервно лунали команди десятників, хоча було видно, що воїни й самі чудово знають, де їх місце, тож накази віддавалися більше для галочки.

— Тан, — покликала мене Алія, — ходи сюди. Обернувшись, я побачив магесу, яка стояла в оточенні десятка аймаларців, серед яких був той самий хлопець, який вручив мені набір амулетів. Здається, його звати Дарет.

— Що це було? — підбігаючи, запитав я в магеси.

— Його величність гнорл, власною персоною. Щоб йому варитися живцем у бульйоні жителів портових нетрів імперії. Ці тварюки є сильними менталістами та здатні впливати на розум інших істот, брати їх під повний контроль, а також насилати ману, навіюючи хибні бажання, почуття та емоції. У всьому війську його впливу не піддалося ледве з два десятки людей, включаючи мене, Леворда, Варлакса та Луару з Фелмором.

На жаль, за спинами воїнів нам не було видно, що відбувається на передній лінії, тож про те, що коїться щось недобре, ми зрозуміли тільки тоді, коли лучники, не чекаючи наказу, почали безцільно витрачати й без того невеликі залишки стріл.

Першою недобре запідозрила Луара й одразу ж почала грати пісню «незламності», що дозволяє повністю блокувати ментальний вплив і на сорок відсотків підняти бойовий дух воїнів. Але гнорл виявився напрочуд сильним і в Луари все ніяк не виходило впоратися з ним, мені, навіть довелося використати заклинання «блиск сонця», аби засліпити вас разом із шаргами, і, на якийсь час, зупинити битву, оскільки ви вже зовсім перестали себе контролювати. До того ж такий сильний подразник суттєво послабив вплив гнорла.

І поки Луара намагалася повернути вам контроль над розумом, я створювала цей лабіринт. Ніколи ще без рун посилення, він не виходив таким величезним, але за це варто подякувати гнорлу. Він сильно підвищив наші характеристики, завдяки чому зумів із легкістю вселити такій великій кількості людей непохитну віру у власну непереможність. Але в цьому й полягала пастка. Як тільки-но стрій остаточно б розпався, гнорл одразу послабив свій вплив і ми знову стали звичайними бійцями, оточені сотнями шаргів.

— Тан, ми з тобою тепер у десятку Дарета, хоча фактично він командує двома десятками, але залишимо ці формальності скарбнику гарнізону. Так от, якщо шарги почнуть стрибати по валунах і прорвуться за периметр, наше завдання їх знищити. Ми з тобою відповідаємо он за ті два кам’яні красені, що розташовані праворуч від Фелмора. Ну, а поки все тихо, можеш перепочити, але надто не розслабляйся.

Не довго думаючи, я опустився на землю там, де стояв. Цей похід мене неабияк вимотав. Понад усе на світі я зараз бажав опинитися у своїй орендованій столичній квартирі, прийняти контрастний душ і завалитися на двоспальне ліжко, бажано ще й із Луарою. Шкода, що це всього, лише мої мрії, і замість комфорту й безпеки цивілізованого світу, я по вуха загруз у забавах магічного.