Читати книгу - "Музика січня, Устина Цаль"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— І кохатимеш ще когось після Жана?
— Якщо чесно… Не думаю. Інтуїція підказує мені, що ми з ним зустрінемо разом старість… Це той випадок, коли мої почуття, бажання і плани одностайні. — Стефанія знову усміхнулася. — А ти? В тебе є хтось?
Він тихо засміявся, не знаючи, що сказати. Іноді є, іноді немає. Іноді йому мариться симпатія до когось, але потім безслідно зникає. Замість відповіді попросив:
— Подаруєш мені останній поцілунок? На прощання.
Вона мотнула головою.
— Я більше не зраджую.
— Тоді я сам поцілую. У щоку.
Ян зробив крок до неї і нахилився, вдихнув запах лаванди від її волосся. Вони обоє заплющили очі. Стефанія не порухалася, тільки вчепилася пальцями в кишені свого пальта. Відчула, як його м’які губи торкнулися щоки й кутика її губ. Коли знову подивилася, Ян був ще близько, ще дихав у її губи й усміхався тепер щиро, радісніше, без сліз.
— Мені залишились вірші, тобі музика. Це вже непогано. Іноді двоє людей залишають одне одному тільки випалені серця. — Вона піднесла руку, востаннє торкнулася пальцями його волосся і гарячої шкіри, гарячої навіть під січневим морозом. — Тому не смій вважати наше кохання нещасливим.
— Не вважаю. Це була щаслива історія. Ти наповнила моє серце. Змінила моє життя. Тому я радий, що ти була. Дякую тобі, Стефаніє... моя Фа.
Він усміхнувся, і вона усміхнулася. Він зробив крок назад, і вона зробила. Щоб відпустити всі тривоги, щоб відпустити її, Ян не хотів дивитися, як вона крокує геть, тому розгорнув нотатник, натрапив прямо на останній вірш, датований сьогоднішнім ранком. Прочитав півголосом:
— Ти забувся мені, як торішній сніг із околиць миршавого грудня. По собі залишив кілька слів навісних і сніжинку в кишені нагрудній — так забувся мені!.. — Підняв очі. Стефанія вже була за десяток кроків. Продовжив: — Перемовчаним дверям бракує нот, їх ключі поржавіли скрипічно. Заклинаю тебе мимоволі водно́ над жертовником нашого січня: пригадайся мені!
Вона чула. Задкувала і не зводила з нього погляду. Ян гукнув:
— Я пригадаюся тобі! Обов’язково приїду з концертом! Ми ще вип’ємо разом вина і поговоримо про музику й поезію!
Стефанія кивнула й помахала йому на прощання.
Він знав: їм більше не бути разом. Але що таке «разом» для двох душ, які вже віднайшли одна одну? Крізь відстані й роки, крізь музику й поезію, крізь ноти й рими вони вже об’єднані.
Йому на душі було легко-легко, коли притуливши до свого серця її нотатник, робив один, другий, третій крок назад, аж доки не врізався в когось й не почув обурене:
— Обережніше!..
...Стефанія крокувала в супроводі сніжинок, відчувала його погляд на собі й зупинилася лише почувши позаду сварку. Ян перепрошував якусь дівчину, допомагаючи їй встати з асфальту. На мить ще раз повернув голову до Стефанії, і навіть здалеку вона розгледіла смішинки в його очах. Усе-таки очі в нього зелені.
Вони востаннє обмінялися поглядами. Повертаючи за ріг, Стефанія чула музику січня. А Ян, вислуховуючи обурення незнайомки, все стиха мугикав музику січня. Музику їхнього кохання. Якщо про кохання ще можна дискутувати, то вона, музика, вічна. У них було багато музики, отже їм все ж вдалося разом створити дещо вічне.
Кінець
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Музика січня, Устина Цаль», після закриття браузера.