Читати книгу - "Інтригуюче кохання, Лана Рей"

67 Крістіан

Майже увесь тиждень я не відвідував військову академію. Мені добряче дісталось від батька і від дядька за те, що я зробив на арені під час магічного турніру.

Після тривалих нотацій і виносу мого бідолашного мозку, вони заспокоїлись і зробили все, щоб зам'яти цю справу.

Я багато часу проводив з Амандою. Мені понад усе було важливо підтримати її в цій жахливій ситуації, в якій вона опинилась.

Аманда намагалась триматись молодцем і старанно виконувала всі рекомендації лікарів. Дівчина хотіла швидше відновитись, хоча б, фізично і докладала для цього максимум зусиль.

Мої мама і сестра дуже хвилювались через те, щоб ця травма не зламала Аманду і щоб вона не впала у депресію, тому намагались її розважити і відволікти будь - якими способами.

Я забрав її речі із академії і готелю, де вона винаймала кімнату і привіз у наш маєток. Одержавши їх, Аманда відразу випила зілля для росту волосся. Більше їй не потрібно було вдавати із себе хлопця і носити коротку стрижку.

Мій батько хотів повідомити батьків Аманди про те, що знею сталось, але дівчина попросила його трохи почекати з цим. Вона хотіла спершу фізично відновитись, щоб зайвий раз їх не лякати.

Як це не дивно, але суворий герцог Кіран Дрейк не зміг довго опиратись проханню Аманди і погодився зачекати.

Щоб не дати Аманді сумувати, батько розпочав її навчання. Поки вони вивчали лише теорію, але і цього цілком вистачило, щоб дівчина значно  пожвавилась і зацікавилась.

Постукавши, я увійшов до Аманди в кімнату.

- Крістіане, я сьогодні стільки нового дізналась після занять із твоїм батьком. Він - чудовий наставник і дуже добра людина, - захоплено промовила дівчина, гортаючи свої записи.

- Я радий за тебе, мала. До речі, герцог Кіран Дрейк - дуже суворий вчитель.

- Щось я не помітила. Якби він викладав у військовій академії, то думаю, що навіть Калеб все розумів би з першого разу.

- Мій батько ставиться до тебе так добре, тому що ти йому дуже сподобалась, Амандо. Тобі пощастило  вразити його своїми вміннями.

- З тобою він був суворим, коли навчав?

- Дуже. Інколи я думав, що не переживу його тренувань.

- Крістіане, ти вирішив мене налякати?

- Ні. Я тільки звернув увагу на його особливе ставлення до тебе. Думаю, що він сприймає тебе, як особливо обдаровану ученицю.

- Дуже сподіваюсь, що я не розчарую герцога Дрейка.

- Я в тебе вірю, Амандо. До речі, я прийшов сказати тобі про те, що через кілька годин повертаюсь на навчання в академію. Тепер ми будемо бачитись з тобою лише на вихідних... Ти ж будеш добре поводитись і слухатись лікарів?

- Звісно, що буду. Це в моїх інтересах, щоб швидше одужати.

- Розумничка... Я сумуватиму за тобою. А ти, Амандо?

- Чого б це? - Хитро сміючись, поцікавилась дівчина.

- Яка ж ти безжальна... Ти розбиваєш моє бідолашне серце. Може, хоч трішечки посумуєш?

- Хіба що трішечки... Зовсім трішечки.

- А якщо я на вихідних привезу тобі конспекти того, що ми будемо вивчати в академії? А також покажу кілька нових технік бою від професора Фобоса?

- Серйозно?

- Так, але все залежить від тебе і того, чи ти будеш мене чекати.

- Я дуже сильно буду тебе чекати. Тільки ти свої конспекти не забудь прихопити і старанно все записуй...

- Яка ж ти мала хитрунка, Амандо, - сміючись промовив я.

Навіть зараз вона виглядала чарівно. Така тендітна, ніжна і вродлива дівчина, що полонила моє серце і нахабно оселилась у моїх думках і снах.

 Я не уявляю, як я буду жити в кімнаті без свого, турботливого і буркотливого, Коротуна і його смачного, запашного чаю, до якого я вже встиг звикнути.  

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍