Читати книгу - "Раніше, ніж їх повісять"

землі останні дві стріли й піднялася схилом, прослизнувши у траві. Поки що вона не могла зробити більш нічого. Дев’ятипалому доведеться подбати про себе самотужки.

Логен чекав, притиснувшись спиною до каменя й намагаючись дихати тихо. Ферро в нього на очах обережно піднялася схилом ще вище, відійшовши від нього.

— Блядь, — пробурчав він.

Ізнову їх переважають числом і вони в халепі. Він знав, що так станеться, відколи перебрав керівництво на себе. Так було завжди. Що ж... Він уже вибирався з боєм із біди — вибереться з боєм і з цієї. Що не кажи, а Логен Дев’ятипалий — боєць.

Він почув квапливі кроки у траві та задихане кректання. Ліворуч від каменя на схил силкувався видертись якийсь чолов’яга. Логен узяв меч у праву руку, потер пальцями жорсткий метал руків’я та зціпив зуби. Побачив, як його, хитаючись, проминув наконечник списа противника, а тоді — його щит.

Він вийшов із бойовим ревом і змахнув мечем, описавши ним широке коло. Меч глибоко врізався чолов’язі у плече та залишив величезну рану в нього на грудях, розбризкавши в повітрі кров, відірвав від землі та скинув із пагорба так, що він аж покотився.

— Ще живий!

Лоґен, задихаючись, помчав угору схилом. Повз нього просвистів спис і вгруз у дерен поруч із ним, тим часом як сам він сховався за наступним каменем. Кепська спроба, та в них цього добра ще вдосталь. Він визирнув із-за краю. Побачив швидкі постаті, що мчали від брили до брили. Облизав губи та здійняв меч Творця. Тепер на його темному клинку та на срібній літері біля його ефесу була кров. Але роботи було ще багацько.

Він піднявся схилом до Ферро, дивлячись із-за краю щита, готовий відбити стрілу, якщо та прилетить. Звідси на нього не можна було напасти: надто вже пильно він стежив.

Вона чкурнула за камінь, прослизнула в неглибокий рів, який викопала сама, і поповзла. Дісталася до віддаленого кінця просто за іншою великою брилою. Обійшла її ззаду й визирнула. Вона бачила, як він, повернувшись до неї боком, обережно підкрадається до каменя, за яким вона ховалася до цього. Виглядало на те, що Бог сьогодні почувався великодушним.

Якщо не щодо нього, то щодо неї.

Стріла вгрузла йому в бік просто над талією. Він заточився й опустив погляд на стрілу. Вона витягнула останню стрілу та приклала до лука. Поки він намагався витягнути першу, друга влучила йому посеред грудей. Просто в серце, здогадалася вона з того, як він упав.

Стріли закінчилися. Ферро відкинула лук і витягнула гуркський меч.

Настав час зближуватися.

Лоґен обійшов один із каменів і зрозумів, що дивиться комусь просто в обличчя, досить близько, щоб мало не відчути його дихання на щоці. Юне обличчя. Гарне на вроду, з чистою шкірою, гострим носом і широко розплющеними карими очима. Лоґен буцнув його лобом. Голова юнака відкинулася назад, а сам він заточився, давши Лоґенові вдосталь часу, щоб витягнути з-за пояса ніж лівою рукою. Він випустив із руки меч, схопився за край юнакового щита й відірвав його. Голова кароокого піднялася знову, з роз’юшеним носом, із якого булькала кров, і він, шкірячись, відвів назад руку, у якій тримав меч, для удару.

Лоґен, крекнувши, встромив у його тіло ніж. Один раз, двічі, тричі. Сильними, швидкими, непомітними ударами, що мало не відривали його від землі. Із дір у його нутрощах Лоґенові на руки текла кров. Він застогнав, впустив меч, поїхав зі схилу, у нього підкосилися ноги, і він зник на очах у Лоґена. Вибір між убивством і загибеллю — це взагалі не вибір. Треба дивитися реально на такі речі.

Він сидів у траві, тримаючись за скривавлений живіт, і підвів погляд на Лоґена.

— Кх, — прокректав він. — Кр-рх.

— Що?

Більш нічого. Його карі очі оскляніли.

— Давай! — заволала Ферро. — Давай, йобаний ти скурвий сину!

Вона сіла навпочіпки у траві, готова підскочити.

Її мови він не знав, але суть зрозумів. Його спис, закрутившись, пролетів у повітрі. Непоганий кидок. Вона відступила вбік, і спис із грюкотом упав серед каміння.

Вона засміялася з противника, і він пішов у наступ — дебелий, лисий, не людина, а бик. За п’ятнадцять кроків їй стало видно волокна на держаку його сокири. За дванадцять кроків вона побачила складки на його вишкіреному обличчі, зморшки біля кутиків очей і на переніссі. За вісім кроків розгледіла подряпини на його шкіряному нагруднику. За п’ять кроків він високо підняв сокиру.

— Тф-а-а-а! — заверещав він: трава перед нею раптом пішла в нього з-під ніг, і він, розмахуючи кінцівками, повалився в одну з ям, а зброя вилетіла з його руки.

Треба було дивитися, куди ступав.

Вона спрагло вискочила вперед і не дивлячись змахнула мечем. Коли важкий клинок глибоко вгризся йому в плече, він заволав, заверещав і забелькотів, намагаючись утекти та безладно хапаючись за пухку землю. Меч прорубав дірку у нього в потилиці, і він забулькав, засмикався та зісковзнув на дно ями. Могили. Своєї могили.

Він не заслужив на могилу, але байдуже. Вона могла витягнути його згодом і кинути гнити на схилі.

А цей гад був здоровий. Дебелий, гладкий велетень, на півголови вищий за Лоґена. Він мав величезний кийок, завбільшки з пів дерева, яким, утім, розмахував досить легко, репетуючи й ревучи як дурний і люто поводячи маленькими очицями на пухкому обличчі. Лоґен ухилявся та незграбно пересувався між каменями. Нелегко було поглядати одним оком на землю позаду себе, а другим — на змахи тієї величезної гілляки. Нелегко. Щось неодмінно мало піти не так.

Лоґен наскочив на якийсь предмет. На чобіт кароокого хлопа, якого він убив за хвилину до цього. Ось тобі й справедливість. Випрямився він саме вчасно, щоб дістати удар по губах кулаком велетня. Він захитався, відчуваючи запаморочення та плюючись кров’ю. Побачив, як на нього замахуються кийком, і відскочив назад. Недостатньо далеко. Удар по стегну самим кінцем величезної дровиняки мало не збив Лоґена з ніг. Він наскочив на один із каменів, завищав, забризкав слиною та скривився від болю, намацав свій меч і мало не заколовся ним, а тоді підхопив його та одразу повалився на спину, коли кийок відбив чималий шмат від брили поруч із ним.

Велетень високо підняв кийок над головою й заревів, як бик. Може, це було й страшно, але нерозважливо. Лоґен сів і вдарив його мечем у нутрощі; темний клинок