Читати книгу - "Раніше, ніж їх повісять"

угруз майже по ефес, проштрикнувши йому спину. Кийок випав у нього з рук і гепнув на дерен позаду нього, але він із якимось останнім відчайдушним зусиллям нахилився, схопив однією рукою Лоґена за сорочку та підтягнув до себе, заревівши й оголивши скривавлені зуби. Почав здіймати величезний, схожий на окіст, кулак.

Лоґен витягнув із чобота ніж і встромив його лезо велетневі в шию збоку. Той явно здивувався на якусь мить, а тоді по його підборіддю потекла тоненька цівка крові. Він відпустив Логенову сорочку, незграбно відступив, поволі крутнувся, відскочив від одного з каменів і гепнувся обличчям униз. Схоже, Лоґенів батько мав рацію. Ножів забагато не буває.

Ферро почула звук тятиви, але тоді вже було пізно. Вона відчула, як стріла проштрикнула їй ззаду плече, а опустивши погляд, побачила, що наконечник цієї стріли стирчить із її сорочки спереду. У неї заніміла рука. У брудну тканину потекла темна кров. Вона засичала собі підноса, сховавшись за одним із каменів.

Щоправда, в неї ще був меч і одна здорова рука, щоб ним скористатися. Ферро обігнула брилу, шорстка поверхня якої подряпала їй спину, і прислухалася. Вона чула кроки лучника, що шукав її, у траві й тихий дзенькіт, із яким він витягнув клинок. Тепер вона його бачила: він стояв спиною до неї та дивився то праворуч, то ліворуч.

Вона кинулася на нього з мечем, але він вчасно повернувся й відбив її клинок власним. Вони разом гепнули у траву й покотилися, зчепившись. Він незграбно піднявся, смикаючись, волаючи та тримаючись за скривавлене обличчя. Стріла, що стирчала з її плеча, проколола йому око, коли вони борюкалися на землі.

Їй пощастило.

Вона скочила вперед, і гуркський меч відрубав йому стопу, на якій він стояв. Він іще раз заволав і впав на бік, розмахуючи знівеченою ногою. Коли він почав підійматися, вигнутий клинок до половини розрубав йому шию ззаду. Ферро незграбно дременула крізь траву, геть від тіла; її ліва рука майже безвільно висіла, а кулаком правої вона міцно трималася за руків’я меча.

Вона шукала ще роботи.

Легконогий Фінніус, пританцьовуючи, відходив то туди, то сюди. На лівій руці в нього був великий квадратний щит, а в правій — короткий товстий меч. Рухаючись, Фінніус крутив ним так, що на його лезі блищало водянисте сонце, і водночас не припиняв усміхатися. Довкола його обличчя маяло на вітрі довге волосся.

Лоґен був надто втомлений, щоб багато рухатися, тож він просто стояв на місці й переводив дух, неміцно тримаючи збоку меч Творця.

— Що сталося з вашим чаклуном? — вишкірився Фінніус. — Цього разу фокусів не буде, так?

— Не буде.

— Ну, визнаю, що ви влаштували нам веселий танець, але кінець кінцем ми дійшли ось до цього.

— До чого дійшли? — Логен поглянув на труп кароокого, що сидів, притулившись спиною до каменя поруч із ним. — Якщо ви хотіли саме цього, то могли б убити себе ще кілька днів тому й не завдавати мені клопоту.

Фінніус насупився.

— Північанину, ти ще побачиш, що я з іншого тіста, ніж ці дурні.

— Ми всі з однакового тіста. Мені не треба розрізати ще одне тіло, щоб це довідатись. — Лоґен витягнув шию та підняв однією рукою меч Творця. — Та якщо ти дуже хочеш показати мені, з чого зроблений, я не буду тебе засмучувати.

— Ну, гаразд! — Фінніус пішов уперед. — Якщо тобі так уже кортить уздріти пекло!

Він надходив швидко й завзято, виставивши перед собою щит, і вів Лоґена між каменів, шпарко колючи й рубаючи мечем. Задиханий Лоґен незграбно задкував, шукаючи вразливого місця і не знаходячи його.

Щит врізався йому в груди й вибив із нього дух, а тоді відштовхнув назад. Він спробував ухилитись, але захитався на слабкій нозі, і короткий меч полетів уперед і вдарив його по руці.

— Йой! — скрикнув Лоґен і спіткнувся об камінь. Із порізу закрапала на траву кров.

— Один — нуль! — захихотів Фінніус, витанцьовуючи збоку й розмахуючи мечем.

Лоґен стояв на місці та стежив за ним, важко дихаючи. Щит був великий, і цей усміхнений засранець добре ним користувався. Щит давав йому неабияку перевагу. Він, без сумніву, був швидкий. Швидший, ніж Лоґен тепер, із пошкодженою ногою, пораненою рукою й туманом у голові від удару по губах. Де Кривава Дев’ятка, коли він потрібен? Лоґен сплюнув на землю. Цей бій йому доведеться виграти самотужки.

Він посунув назад, горблячись і задихаючись сильніше, ніж було треба, мляво опустивши руку, наче від неї не було жодної користі, кліпаючи та кривлячись, тим часом як із його обм’яклих пальців крапала кров. Мало-помалу проминув камені й вийшов у просторіше місце. У гарний, широкий простір, де він міг як слід замахнутися. Фінніус пішов за ним, тримаючи перед собою щит.

— І це все? — посміхнувся він, ідучи вперед. — Уже скисаєш, так? Не можу сказати, що я не розчарований, я сподівався на...

Лоґен заревів, раптом вискочивши вперед і здійнявши над головою обома руками меч Творця. Фінніус незграбно позадкував, але відійшов недостатньо далеко. Сірий клинок вирубав шмат із кутка його щита, пройшов крізь нього наскрізь і глибоко вгруз ізбоку в один із каменів, оглушливо дзенькнувши та розсипавши уламки породи. Від удару меч мало не випав у Лоґена з рук, а сам він похилився набік, заметлявши кінцівками.

Фінніус застогнав. У нього текла кров із рани на плечі, де був перерізаний шкіряний обладунок і була розітнута плоть. Напевно, його поранило кінцем меча під час удару. Рана, на жаль, була недостатньо глибока, щоб його вбити, зате досить глибока, щоб дещо йому пояснити.

Тепер настала Лоґенова черга всміхнутись.

— І це все?

Вони ворухнулися в одну мить. Два клинки брязнули один об одного, але Лоґен тримався за свій міцніше. Меч Фінніуса, задрижавши, вирвався з його руки та полетів зі схилу. Фінніус охнув, схопився за пояс у пошуках кинджала, та перш ніж він дотягнувся, на нього з гарчанням і ревом накинувся Лоґен, бездумно рубаючи щит, залишаючи в дереві великі шрами та розсипаючи тріски так, що Фінніус почав незграбно відходити. У щит врізався ще один, останній удар, і Фінніус захитався від його сили, перечепився об кут упалого каменя, що визирав із трави, та повалився на спину. Лоґен скреготнув зубами й махнув мечем Творця донизу.

Він повністю перетяв наголінник у Фінніуса на нозі й відрубав йому частину ноги