Читати книгу - "Сестри крові"

для тебе ще кілька суконь, я вже в них не поміщаюся. А по-друге, мені закортіло побачити місто, яке ти з такою любов’ю описала... — Вона зробила паузу, роззираючись на околиці, й додала: — Крім того маю ще деякі справи.

— Он як! У місті, в якому ти ніколи не була?

— Мене цікавлять перські нитки. Ти ж знаєш, як я захоплююся вишиванням. Там, у нас, їх менше цінять. Всюди лише італійські та іспанські. Одне слово, я вирішила поєднати корисне з приємним, — вона обняла мене й поцілувала в щоку.

Бричка зупинилася біля палацу, ми вийшли. Візник виніс торби й поклав біля брами. Я постукала. За хвилю вийшли слуги, забрали торби й завели нас досередини. Йоган зустрів нас з розкритими обіймами й відразу запропонував Гертруді окремий покій та розпорядився про обід. Ульріх, щойно Труді відійшла, щоб переодягнутися, взяв мене попід руки та став випитувати, що то за краля, а Франц з нього кепкував, його Труді не цікавила.

— Ну, те, що вона одружена, ще нічого не означає, — роздумував Ульріх, вислухавши мою оповідь. — Смачна молодичка. Треба з нею зазнайомитися поближче.

— Ні, Ульріху, — заперечив Франц. — Ще не вистачало, щоб вона перетворилася на вампіра після твого пристрасного цілунку.

— Я її цілуватиму самими лише вустами і язиком, не застосовуючи зубів. Цю ніч вона не забуде ніколи в житті. Бо що міг задемонструвати їй чоловік-купець? Злягання з задертою до пупа сорочкою напотемки та ще й під периною? Ні, тут треба світла! Якомога більше світла! Грому і блискавок!

— Еге ж, щоб вона помітила, що ти не відображаєшся в дзеркалі, — засміялася я.

— У моєму покої дзеркал нема. Взагалі нічого блискучого. Я сам блискучий. Я сам собі дзеркало, — він крутнувся на місці й з розкинутими руками проїхався по ідеально виґлянцуваному паркету, який його не відображав так само, як і дзеркала.

Поки ми гомоніли, встигли накрити стіл. Труді в розкішній блаватній сукні з вигаптуваними рожевими пагонами і гронами винограду спустилася сходами, випромінюючи довкола себе радість і задоволення життям. Сукня чудово підкреслювала і її великі перса, і високу фігуру, Ульріх відразу кинувся підсовувати їй крісло й вмостився поруч. Йоган сів біля мене й поцікавився, як там у місті. Я розповіла, що війська вже покинули передмістя, а гетьман залишив свого братанича Захарія Хмельницького з двома козаками й слугою та з гетьманським універсалом, який забороняв чинити Львову шкоду й взагалі наближатися до міста ближче ніж на дві милі. Козаки цього наказу чемно дослухалися, рухаючись у напрямку Замостя чи в Україну.

— Що ж, — промовив Йоган, — будемо сподіватися, що наші лихоліття минулися. А зараз частуйтеся та пийте вино. — Потім нахилився до мого вуха й запитав: — А як там наш Лукаш?

Я знизала плечима:

— А що ти хочеш почути?

— Підозрюю, те, що хотів би почути, не почую.

— Ні, — погодилася я зі смутком і надпила вина. — Я повернулася не туди.

— І що тепер? Знову в дорогу?

— Напевно. А ти?

— Я теж. Але ходімо набік, дещо тобі розповім.

Він вивів мене на терасу, з якої виднівся чудовий краєвид на пагорби і яри, вкриті лісами та кущами, які вже почали втрачати зелену барву, а натомість вибухали всіма відтінками жовтої і червоної, хоч і зелень ще не здавалася і тішила око, розцяткована червоними жарівками шипшини та глоду й синіми терену. В самому низу дзюркотів струмок, обкладений замшілим камінням, над ним височів кам’яний хрест, у струмку купалися горобці.

— Пригадуєш листа з канцелярії імператора Священної Римської імперії Фердинанда III до магістрату міста Львова, який добула Рута у вбитого лицаря? — запитав Йоган. — Вони все ще за мною полюють.

— Там згадувалося про манускрипт, якого ти поцупив у Празі.

— Манускрипт — гучно сказано. Я поцупив зо два десятки сторінок з «Кодексу Ґіґаса». Без тих викрадених сторінок книга пса варта. Викрадені сторінки містилися в самому її кінці. В головному тексті всюди були на них посилання, бо жодне заклинання не наводилося повністю. Щоб вимовити його, треба піти за посиланням, а в наслідку — сліпа вулиця. Це вже розкусила королева Христина. А от із Кракова я вивіз дуже цінний латинський переклад старовинного рукопису, що був написаний невідомою досі мовою... На його основі я написав трактат про те, що людська душа — окрема симфонія, період звучання якої триває не тільки від народження до смерті, а й довше, можливо, навіть вічно, треба лише міняти склад оркестру. Я описав також, у який спосіб можна створити партитуру такої життєвої симфонії для будь-якої людини, аби вона, суворо дотримуючись розписаних нот, могла жити якомога довше і бачити, де її підстерігають небезпеки, та могла вчасно їх уникнути. Адже кожна людина — це окремий камертон, який дуже чутливий, і коли спеціально підібрані звуки, пройдуть через людину, відкриється особливе бачення, треба тільки дозволити звукам наповнити себе. Згодом я винайшов дванадцять магічних нот, які можна вмонтувати в певну мелодію. Хто її почує перед смертю, а в наступному житті почує знову, то зможе пригадати своє попереднє життя. Правда, виконати цю мелодію здатен лише неабиякий віртуоз, бо вся сіль саме в тих дванадцяти нотах, які будь-хто не зможе зіграти.

Я слухала його з великим подивом.

— Ти хочеш сказати, що моя душа буде жити в іншому тілі? Хоча МЕНЕ вже не буде?

— Так. Це буде інша людина, з іншими інтересами і захопленнями. А все ж у ній можна розбудити спогад про попереднє життя за умови, що вона перед смертю чула мелодію з мого трактату. І зробити це можна лише одним-єдиним способом: людина повинна почути цю мелодію знову. І тоді ти знову станеш собою.

Я поглянула уважно на Йогана і видихнула:

— Я хочу почути цю мелодію.

— Навіщо? Ти ще надто молода.

— Я можу в бою загинути будь-коли.

— Гаразд. Амаліє, прошу тебе — заграй нам «Зимове сонце».

Амалія слухняно торкнулася струн, і полилася тиха, мрійлива мелодія, спочатку вона обволікувала, хилила до сну, але небавом зарясніла синкопами, пальці Амалії все нервовіше бігали струнами арфи, а з її вуст чулося часте схлипування. Я заплющилася і загойдалася на хвилях марень, дивні картини миготіли в моїй уяві, хотілося розплющити очі, але це виявилося неможливо, повіки мовби придушило чимось важким і гарячим, у голові