Читати книгу - "Відьмак. Останнє бажання"

мав більші можливості, аніж прив’язаний до глека джміль. Джміль не міг трощити навколишні дахи, розносити у пил стріхи, руйнувати комини, розвалювати невеличкі вежі та мансарди. Джин міг. І робив це.

— Він нищить місто! — завив Невіль — Та потвора нищить моє місто!

— Хе-хе, — засміявся жрець. — Найшла коса на камінь, як мені здається! Це винятково сильний д’жінні! Я насправді й не знаю, хто кого схопив, відьма його чи він відьму! Ха, скінчиться усе тим, що д’жінні зітре її на порох, і це пречудово! Справедливість відновиться!

— Та срав я на справедливість! — крикнув бургомістр, не узявши до уваги, що під вікнами можуть стояти виборці. — Дивися, Креппе, що там діється! Паніка, руїна! Ти про те мені не сказав, лисий дурню! Мудрував, теревенив, а про найважливіше — ані слова! Чому ти не сказав, що той демон… Відьмаче! Зроби щось! Чуєш, невинний чаклуне? Приклич того диявола до порядку! Прощу тобі всі провини, але…

— Тут нічого не вдасться зробити, пане Невілю, — пирхнув Крепп. — Ви не почули, що я говорив, тільки й того. Ви ніколи не чуєте, коли я говорю. Це, повторюю, нечувано сильний д’жінні, якби не це, чародійка вже його вхопила б. Скажу вам, закляття її зараз ослабне, д’жінні розчавить її і втече. І буде спокій.

— А тим часом місто розтрощить на друзки?

— Треба чекати, — повторив жрець. — Але не склавши руки. Видайте накази, бургомістре. Нехай люди полишать навколишні будинки й приготуються гасити пожежі. Те, що там зараз діється, ніщо порівняно з пеклом, яке почнеться, коли геній покінчить із чарівницею.

Ґеральт підвів голову, зустрівся з поглядом Хіреадана й відвів очі.

— Пане Креппе, — зважився він раптом. — Мені потрібна ваша допомога. Йдеться про портал, яким прибув Любисток. Портал усе ще з’єднує ратушу з…

— Немає вже навіть знаку порталу, — холодно сказав жрець, вказуючи на стіну. — Не бачиш?

— Портал, навіть невидимий, залишає слід. Закляттям такий слід можна стабілізувати. Я тим слідом пройду.

— Хіба що ви несповна розуму. Навіть якщо такий перехід не розірве вас на шматки, чого ви хочете досягнути? Хочете опинитися у центрі циклону?

— Я питав, чи ви можете накласти закляття, яке стабілізує слід.

— Закляття? — Жрець гордовито підняв голову. — Я не якийсь там безбожний чарівник! Я не накладаю заклять! Сила моя походить із віри й молитви!

— Можете чи ні?

— Можу.

— То ставайте до роботи, бо час підганяє.

— Ґеральте, — відгукнувся раптом Любисток. — Ти й справді здурів! Тримайся подалі від того холерного душителя!

— Прошу тиші, — сказав Крепп. — І поваги. Я молюся.

— До диявола твою молитву! — зарепетував Невіль. — Я побіг збирати людей! Треба щось робити, а не стояти й патякати! Боги, що за день! Що за холерний день!

Відьмак відчув, як Хіреадан торкається його плеча. Повернувся. Ельф зазирнув йому в очі, потім відвів погляд.

— Ти йдеш туди… бо мусиш, вірно?

Ґеральт завагався. Йому здалося, що він відчуває запах бузку й аґрусу.

— Хіба так, — сказав, вагаючись. — Мушу. Вибач, Хіреадане…

— Не вибачайся. Знаю, що ти відчуваєш.

— Сумніваюся. Бо я і сам про те не знаю.

Ельф посміхнувся. Посмішка та мала мало спільного з радістю.

— Власне, у тому й річ, Ґеральте. Саме у тому.

Крепп випростався, зітхнув глибоко.

— Готово, — сказав, гордо вказуючи на ледь помітний контур на стіні. — Але портал нестійкий і довго я його не втримаю. Немає у мене також жодної упевненості, що він не обірваний. Перш ніж ви туди вступите, пане відьмаче, очистіть сумління. Можу я вас благословити, але на відпущення гріхів…

— …не вистачить часу, — закінчив Ґеральт. — Я знаю, пане Креппе. На таке ніколи не вистачає часу. Вийдіть усі з кімнати. Якщо портал вибухне, у вас полопаються барабанні перетинки.

— Я залишуся, — сказав Крепп, коли за Любистком і ельфом зачинилися двері. Він ворухнув долонями в повітрі, створюючи навколо себе пульсуючу ауру. — Я про всяк випадок розгорну захист. А якщо портал вибухне… Я спробую вас витягнути, пане відьмаче. Теж мені, велика справа — перетинки. Перетинки відновлюються.

Ґеральт глянув на нього доброзичливіше. Жрець усміхнувся.

— Мужня ви людина, — сказав. — Хочете її врятувати, правда? Але мужність вам не сильно придасться. Джини — мстиві потвори. Чародійка вже мертва. Ви, якщо туди увійдете, також будете мертвим. Очистіть сумління.

— Я вже очистив. — Ґеральт устав перед слабким сяянням порталу. — Пане Креппе?

— Слухаю вас.

— Той екзорцизм, який вас так збентежив… Що значать ті слова?

— Авжеж, саме час на жарти й смішечки…

— Прошу вас, пане Креппе.

— Що ж, — сказав жрець, присідаючи за великим дубовим столом бургомістра. — Останнє ваше бажання, тож скажу вам. Значило те… гмм… гмм… «Йди звідси та трахни сам себе».

Ґеральт ступив у ніщо, а холод приглушив сміх, від якого його трясло.

VІІІ

Портал, ревучи й крутячи ним, наче ураган, із силою викинув його, виплюнув так, що мало не розірвалися легені. Відьмак безсило впав на підлогу, насилу хапаючи повітря ротом.

Підлога трусилася. Спершу він подумав, що це труситься він сам після подорожі крізь ревуче пекло порталу, але швидко зрозумів помилку. Увесь дім вібрував, трусився і тріщав.

Він роззирнувся. Перебував не в тій кімнаті, де востаннє бачив Йеннефер і Любистка, а у великому загальному залі ремонтованої корчмі Еррділя.

Побачив її. Вона стояла навколішки між столами, схилена над магічною кулею. Куля горіла сильним молочним сяйвом, підсвічувала червоним пальці чародійки. Сяйво від кулі створювало образ. Мерехтливий, нестійкий, але виразний. Ґеральт бачив кімнатку із зіркою та пентаграмою, накресленими на підлозі, тепер розжареними набіло. Бачив різнокольорові тріскучі вогнисті лінії, що вистрелювали з пентаграми угору, крізь дах, звідки долітав розлючений рев упійманого джина. Йеннефер побачила відьмака, скочила на ноги й підняла долоню.

— Ні! — крикнув він. — Не роби того! Я хочу допомогти!

— Допомогти? — пирхнула вона. — Ти?

— Я.

— Незважаючи на те, що я зробила?

— Незважаючи.

— Цікаво. Але не важливо. Я не потребую твоєї допомоги. Іди геть, мерщій.

— Ні.

— Геть! — крикнула вона, зловісно скривившись. — Тут стає небезпечно! Справа виходить з-під контролю, розумієш? Я не можу ним заволодіти, не розумію чому, але лайдак не слабне. Я його впіймала, коли він виконав третє бажання трубадура, я повинна вже мати його у кулі. А він узагалі не слабне! Холера, схоже, наче він робиться щоразу сильнішим! Але я його подолаю і так, зламаю…

— Не зламаєш його, Йеннефер. Він тебе вб’є.

— Мене не так легко вбити…

Вона урвала себе. Уся стеля корчми раптом розжарилася і блиснула. Картинка,