Читати книгу - "Наказано вижити"

Урал, було на кого виміняти Еренбурга… А Гейдріх був дуже скрупульозний у слов'янському і єврейському питаннях.

— І за це вас розжалували?

— В основному так.

— А не «в основному»?

— Я ще сказав, що ми переможемо росіян, коли вчасно укладемо мир на Заході.

— Коли ви примкнули до нашого руху?

— В тридцять дев'ятому.

— А до СС?

— Справа в тому, що я народився в Лінці, в одному будинку з групенфюрером Кальтенбруннером… Він знав мою родину, батько допомагав йому у важкі часи… Тому Кальтенбруннер рекомендував мене в СС особисто в сороковому…

— Що ще ви знаєте про Докса?

— Я сказав усе, що міг, штандартенфюрер.

— Гаразд, я поставлю запитання інакше: ви пішли б із ним виконати завдання? У тил ворога?

— Пішов би.

— Спасибі, Хьотль. Далі.

— Штурмбанфюрер Шванебах… Мені важко говорити про нього… Він хоробрий офіцер і безумовно чесна людина, але наші стосунки не склалися…

— Ви пішли б з ним на завдання?

— Тільки одержавши наказ.

— Далі…

— Оберштурмбанфюрер Растерфельд… З ним я готовий іти на будь-яке діло.

— З якого часу ви його знаєте?

— З сорок першого року.

— А вам відомо, що саме Растерфельд готував для Гейдріха матеріали про ваше розжалування?

Хьотль зупинився:

— Цього не може бути…

— Я покажу вам документи. Ходімо, ходімо, тримайте ритм… І останнє запитання: він знає, що ви спите з його дружиною? Може, у вас любов утрьох і таке інше? Чи все набагато серйозніше?

Хьотль знову зупинився; Штірліц витяг сигарети, закурив, не поспішаючи кинув сірника в сніг, зітхнув:

— Отак воно, Хьотль. Ви, звичайно, належите до недоторканних, бо вас повернув зі Сходу обергрупенфюрер Кальтенбруннер, але система перевірки РСХА працює незалежно від того, хто тебе опікає нагорі… Веселіться як хочете, тільки не попадайтесь! А ви попалися! Ах, чорт! — вигукнув раптом Штірліц і якось дивно впав на лівий бік. Підвівшись, непомітно витяг із спідньої кишені плаский диктофон, вийняв касету, порвав плівку, поставив касету на місце, засунув диктофон у кишеню й тихо сказав: — Ви зрозуміли, що я впав, послизнувшись? Тому, коли повернемось, ви спитаєте при моїх колегах, чи не дуже я забився… Мої колеги не сплять, хтось із них іде слідом за нами, але на відстані, тому ви зараз напишете мені особисто зобов'язання працювати на гаулейтера Айгрубера і на НСДАП, ясно? Штірліц дістав блокнот, простяг Хьотлю:

— Швидше, Хьотль, швидше, це в ваших же інтересах.

— Що писати? — запитав той; Штірліцу здалося, ніби в Хьотля почався алергічний приступ. Навіть у темряві було видно, як він зблід; Штірліц одразу це зрозумів, бо під очима у штурмбанфюрера раптом залягли чорні тіні.

— Та що спливе на думку, — відповів Штірліц. — Зобов'язуюсь працювати на гаулейтера Верхньої Австрії… На випадок зради… І так далі…

— Я не можу писати на ходу…

— І не треба. Я почекаю.

Хьотль написав текст, простяг блокнот Штірліцу; той навіть не глянув, перегорнув сторінку й спитав:

— Зір хороший?

— Так.

— Подивіться сюди.

Хьотль нахилився і відразу ж одсахнувся: в блокноті Штірліца була записана остання радіограма, відправлена з Альт Аусзеє невстановленим оператором на Захід.

— Хьотль, — сказав Штірліц, — передайте вашим шифром… Тихо, тихо, не метушіться… Я не збираюся вас губити, я зацікавлений в вас так само, як і Кальтенбруннер… Передайте вашим шифром мої цифри… А якщо надумаєте відмовитись, я не поставлю за вас і пфеніга…

«Це моя остання спроба, — думав Штірліц, — хоча це один шанс із ста, але все-таки це шанс».

У шифровці він повідомляв Центру, де перебуває зараз, затиснутий трьома гестапівцями. І вперше відверто признався, що сили його кінчаються. Якщо Центр знайде за потрібне організувати його втечу на Батьківщину, наліт на віллу Кальтенбруннера в Альт Аусзеє цілком можливий. Віллу охороняють дванадцять чоловік, але принаймні сімох він, Штірліц, рискне взяти на себе, якщо тільки одержить відповідь, яку йому передасть Хьотль.

…Через годину Даллес одержав дивну радіограму з Альт Аусзее від агента «Жозефа»; під цим ім'ям був зашифрований Хьотль, який запропонував свої послуги ВСС восени сорок четвертого року в Будапешті, працюючи разом з Ейхманом по торгівлі євреями; провернули добрячий бізнес, кілька мільйонів франків, і не папірцями, а бензином і військовими вантажними машинами; один з випущених в обмін на це фінансистів подзвонив у американське посольство, передав текст, який сказав йому Хьотль. З цього й почалося.

…Цифри Штірліца, що передав у Берн Хьотль, спеціалісти ВСС розшифрувати не змогли. Але оскільки Штірліц був змушений назвати адресу, куди треба передати його шифровку, люди Даллеса негайно навели довідки і встановили, що там жила людина, яка мала у свій час зв'язок з групою радянського розвідника Шандора Радо.

…Даллес попросив, щоб до нього прийшли найближчі його помічники, Гюсман і Геверніц, познайомив їх з новиною й запитав, по-доброму посміхаючись у прокурені вуса:

— Ну, що робитимемо? Думайте, хлопці, завдання надзвичайно цікаве… Підемо на контакт з російською розвідкою? Чи утримаємось?

Даллес мав вичерпну інформацію з приводу того, що зараз відбувалося у Вашінгтоні; він розумів, що ситуація склалася у вищій мірі складна. Він був певен, що на Рузвельта тиснуть сили, які стоять за тією фінансовою групою, котра давно і наполегливо боролася за вплив на державний департамент проти тих, хто блокувався навколо «Саллівена і Кромвелла» — адвокатської фірми Даллесів, зорієнтованої на вкрай праву концепцію Уолл-стріту.

Він розумів, що боротьба за сфери впливу в Німеччині, та й у Європі взагалі, вступила в останню, вирішальну фазу: компаньйони йому не простять, якщо він втратить свою посаду; ті нитки, що зв'язують його з німецькою промисловістю, які він так трепетно налагоджував і оберігав усі ці роки, просто-таки не мають права перейти в інші руки; це означатиме крах його життя, кар'єри, майбутнього.

Він розумів, що Рузвельт веде складну партію: президент узяв на себе сміливість довести американцям, що в світі цілком можуть співіснувати такі різні структури, як Захід з його вільним підприємництвом і більшовицька держава, побудована на приматі державного планування. Даллес розумів, чому Рузвельт з маніакальною наполегливістю добивався того, щоб Сталін прилетів у Касабланку на зустріч «Великої трійки» або ж — у крайньому разі — в Тегеран: тим самим Рузвельт доводив усім, хто підтримував його політику в банках і концернах, що діалог із Сталіним цілком можливий. Він, державний політик, звичайно, не потерпить, щоб його країну хоч якоюсь мірою третирували, але в ньому немає імперських амбіцій, і він уміє дотримуватися договірних зобов'язань.

Даллесу і тим, хто підтримував його концепцію — прямо протилежну концепції Рузвельта, — навесні сорок п'ятого було нелегко маневрувати: світ відкинув би відкрите розмежування з