Читати книгу - "Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі"

нам теленькаєш? — зупинив його суддя. — Як можна садити зварену мандибурку і сіяти вже зварене жито? Хіба з того щось вродить? Не гни мені бандиги!..

— Бігме, вродить, світлий пане суддя, бо, адіть, цей Ботушкан казав, що з варених яєць, які його ґаздиня давала мені їсти, мала би вродитися ціла хмара курчат.

— Які яйця давали йому, пане Ботушкане? — спитав суддя багача.

— Та варені, пане…

Суддя поглянув на Данила, потім на Ботушкана, схопився за черево і зареготав. Писар подивився на суддю і собі:

— Хі-хі! Хі-хі!

Вони так реготалися, аж посиніли. А у вікнах шибки задзеленькотіли, і коло суду почали збиратися люди.

Ботушканові у носі закрутило. Він схопив крисаню і дав ногам знати.

Про щасливого бідняка і нещасливого пана

Жив собі бідний чоловік. Ніколи ні на кого не скаржився, кожному догоджав, ніколи кривди не таїв. Та як не працював, як не старався, ніяк не міг із злиднів вибитися. Дітей мав багато, до того ж жінка померла.

Бідняк жив у великому будинку. Над ним жив багатий пан.

Бідняк за роботою увечері співав пісень разом з дітворою, і линули ті пісні по цілому дому. Люди тішилися тими піснями, тільки багатію вони не давали спокою. Прийшов пан до бідняка й каже:

— Скільки в тебе, бідняче, дітей?

— Дев'ятеро.

— Дай мені одну дитину, я дам тобі багато грошей. Тобі легше буде прогодувати інших, та й тому, якого я візьму, погано не буде.

Спочатку бідняк хотів дати одне дитинча, та потім завагався. Всіх дітей він любив однаково й ні з одним не хотів розлучатися. Одне любив за те, що було пильне в роботі, друге — за веселу вдачу, третє — за спритність, четверте — за те, що гарно співало… дев'яте за те, що виросло без матері.

Запитав батько, чи не хоче хто-небудь сам піти до пана на білі калачі й всіляке добро. Та жодна дитина не захотіла йти з дому.

Заплакав на радощах бідняк і витер хусткою сльози. Побачив це пан і каже:

— Добре, я тобі й так дам багато грошей, тільки щоб ви вечорами не співали.

Погодився на це бідний чоловік. Ніколи він ще не бачив стільки грошей, як тоді, коли пан приніс торбу й висипав гроші на стіл.

Та як тільки пан вийшов, хлопчик знову заспівав. Та так щиро полилася пісня з його грудей, що заплакало від радості серце бідняка. Взяв він ті гроші й відніс назад панові.

Розбитий столик

Хто не знає лінивого Панька?

Край села, над річкою, стояла його хата. Її можна було впізнати здалеку по немазаних стінах, розваленому даху і бур'янах, які буяли навколо хати.

Раніше Панька не називали лінивим. І були в нього кінь, корова, кури, кіт, собака. В селі Панька поважали.

Та ні з того ні з сього Панько став під грушею цілими днями лежати. Кожен день тижня у нього — неділя. Господарство почало розвалюватися. Град вибив скло, нове Панько не вставив, а тільки ганчірками вікна завісив. А потім кінь і корова замерзли в повітці без дверей.

Пес пішов до іншого хазяїна служити. Кіт став ловити мишей у чужих коморах. А курей виловили лисиці та коршуни.

Сад вирубав Панько взимку сам на дрова.

Від палючого сонця причаївся він тепер у бур'янах.

Одного разу повз його хату проходив подорожній. Він був одягнений дуже бідно, і ніхто не міг подумати, що це король. Він хотів подивитись, як живуть його піддані.

В цей час над селом почалася сильна гроза.

Панько побіг із бур'янів у хату. А за ним — і король. Дах протікав, тільки один куток був сухий. Там розлігся Панько на сіні і зараз же захропів. А король влаштувався на невеликому столику і так просидів на ньому цілісіньку ніч. Вранці король запитав лінивого Панька, чому він не поправить дах. Панько відповів:

— А як же його поправляти, коли йде дощ?

— Так поправляй його в гарну погоду, — порадив король.

— А для чого ж його поправляти в гарну погоду, коли в хаті і без того сухо! — хмикнувши сказав Панько.

— А що ж ти будеш робити, коли у тебе завалиться хата? — запитав король.

— Ще не завалилася, так і рано про це думати, — відповів на те Панько і вийшов із хати.

— Почекай, — крикнув король, розгніваний такою неповагою Панька, — може, ти мені даси що-небудь поїсти?

— Непроханий гість що принесе, те і з'їсть, — почув він з-за порога.

— Воно то так, — сказав сам до себе король, виходячи з хати, — але такий лінивий підданий мені не потрібен. Завтра пришлю ката, щоб зніс Паньку голову.

Здавалося, ніхто вже не зможе врятувати невиправного лінивця. Король наказав кату вигострити сокиру, а сам пішов обідати.

Вишукані наїдки, які приготував маленький кухар Миколка, так сподобалися королю, що він сказав:

— Проси, що хочеш, ти гідний будь-якої нагороди.

— Милостивий пане, — сказав кухар, — відпусти мене на два дні до лінивого Панька, а кат нехай точить свою сокиру до тих пір, поки я не повернуся.

Король погодився.

Увечері того ж дня кухар попросився на нічліг у Панька.

— Горе мені з цими подорожуючими, — бурчав незадоволений Панько, — у мене не постоялий двір, спати ніде, іди собі в село.

— Дядечку, — став проситися хитрий Миколка, — дозволь мені залишитися в хаті. І постелі мені ніякої не треба. Ось я присяду на тім столику.

І він хотів сісти на невеликий столик, який стояв біля стіни.

— Боже мій! — крикнув Панько і кинувся до столика, закриваючи його руками. — Він такий тоненький, поламається. Вже краще лягай он там, за пічкою.

Кухар поліз за пічку і прикинувся, що спить. Насправді він і не думав спати, а став спостерігати, що буде робити Панько. Між тим лінивець присів до столика і прошепотів:

— Столику, столику, від цариці риби, ой, хочу я їсти і пити.

Кухар побачив, як із столика висунувся чарівний ящик. А з нього став Панько витягати мисочки, горшки і штофи. Смачні пахощі сповнили хату. Миколка з заздрістю подумав, що такої доброї їжі і таких добрих напоїв не вміє приготувати ні він сам, ні старший кухар пан Варьоха. Наївшись, напившись, Панько стукнув тричі в столик, і ящик з порожньою посудою засунувся назад. Панько міцно заснув.

— Ось воно що, — подумав Миколка, висунувшись з-за пічки, — тепер я вже знаю, чому Панько відвик працювати. Недарма читав багато казок.

Дістав його Панько від риби-цариці, яка попала в його сіті. Ну, постривай, Панько, я допоможу тобі