Читати книгу - "Віннету І"

унеможливило звільнення Віннету та його батька. Але вони й не збиралися наближатися до нас. Кайова з самого початку ставилися до нас неприязно, а моя сварка з їхнім вождем аж ніяк не покращила їхнього налаштування. Вони кидали на нас холодні, майже зневажливі погляди, які аж ніяк не викликáли довіри, тож ми мусили зізнатися собі, що нам дуже пощастить, якщо вдасться позбутися їх без сутички.

На якійсь відстані від савани вони порозпалювали вогнища, біля яких і отаборилися. Там вони розмовляли між собою не тою ламаною англійською, яка використовується в діалогах між білими та червоношкірими, а мовою свого племені. Вони хотіли, щоби ми не розуміли їх, і це теж було поганим знаком. Вони поводилися як королі ситуації, і їхня поведінка щодо нас нагадувала поведінку лева серед інших тварин — коли лев терпить поблизу себе якогось песика.

Втілення нашого плану було ускладнене й тим, що лише четверо могли знати про нього — Сем Гоукенс, Дік Стоун, Вілл Паркер і я. Іншим ми не могли звірити свою таємницю, бо вони точно були б проти або й узагалі видали б нас кайова. Вони лежали поряд із нами, і ми лише сподівалися, що згодом вони міцно заснуть. Оскільки пізніше про сон для нас не могло бути й мови, то Сем порадив трохи подрімати хоча б зараз. Тож ми лягли на землю, і, попри нервове збудження, я був щасливий з нагоди задрімати хоча б якусь мить. Згодом Сем розбудив мене. Це було незадовго після опівночі. Принаймні так мені здалося: тоді я ще не вмів визначати час за розташуванням зірок. Наші супутники спали, а вогонь догорів. Кайова підтримували тільки одне вогнище, а решта теж згасла. Ми могли поговорити, хоча й дуже тихо. Стоун і Паркер також прокинулися.

— Слід щось вирішити, бо вчотирьох ми не можемо зникнути звідси, — прошепотів мені Сем. — Досить і двох.

— І одним буду я! — сказав я наполегливо.

— Ого, не поспішайте так, сер! Справа ця небезпечна для життя!

— Я знаю.

— І ви готові ризикнути?

— Так.

— Гаразд. Ви чудовий хлопець, качка б мене копнула. Але подумайте лише, що успіх нашої справи залежить від виконавців!

— Це правда.

— Мене тішить, що ви усвідомлюєте це, тому я думаю, що ви відмовитеся йти з нами.

— І не подумаю!

— Будьте розважливі, сер! — попросив він. — Дозвольте мені піти з Діком Стоуном!

— Ні!

— Ви ще занадто новачок і не розумієтеся на мистецтві підкрадання.

— Можливо. Але сьогодні вночі я доведу вам, що можна дечого досягнути і в тому, на чому не розумієшся. Важливо лише мати бажання.

— І вміння, сер, уміння! А от цього вам бракує. Здібності мають бути, по-перше, вродженими, а потім і вишколеними. Останнього вам і не вистачає.

— Досить буде однієї перевірки.

— Ви хочете зробити перевірку?

— Так.

— Яку?

— Ви не знаєте, чи спить Танґуа?

— Не знаємо.

— Але для нас важливо це знати, хіба не так, Семе?

— Так. Згодом я це з’ясую.

— Ні. Це я з’ясую.

— Ви? Чому ви?

— Аби перевірити.

— Он як. Але якщо вас схоплять?

— Не страшно, бо є хороше виправдання. Наприклад, що я хотів переконатися, чи добре вартові роблять свою справу.

— Гаразд. Можливо. Але що має довести ця перевірка?

— Вона має завоювати вашу довіру. Думаю, що коли пройду цю перевірку, то ви не будете більше вагатися і візьмете мене зі собою до Віннету.

— Гм. Про це треба поговорити.

— Добре! Отже, мені можна до вождя?

— Так! Але будьте обережні! Якщо вас схоплять, то запідозрять. А пізніше, коли Віннету вже втече, всі будуть думати, що це ви його звільнили.

— І це не буде аж такою неправдою.

— Ховайтеся за кожним наступним деревом та кущем, оминайте всі ділянки, куди сягає світло вогнища! Ви не повинні виходити з темряви!

— Я буду просуватися у темряві, Семе!

— Я дуже сподіваюся на це. Ще приблизно тридцять кайова не сплять, качка б мене копнула, а серед них — і охоронці. Якщо вам удасться залишитися непоміченим, то я похвалю вас і буду думати, що колись, може років за десять, із вас вийде непоганий вестмен, хоч наразі ви, попри всю мою науку, ще цілковитий ґрінгорн: такого зеленючого й недосвідченого не побачиш на жодній виставці. Качка б мене копнула!

Тож я позапихав ножі та револьвери якомога глибше за пояс, аби не розгубити їх, і поповз геть від вогню. Сьогодні, коли розповідаю все це, я усвідомлюю