Читати книгу - "Чорний Загін"

виразнішими, в міру того як ми наближалися до себе з трьох різних напрямків.

Ми промчали повз наших побратимів, які намагалися зупинити повінь повстанців. Ми продовжили шлях вниз, тепер вже не так стрімко. Килим крутився, вертівся і петляв намагаючись уникнути зіткнення з химерно сформованими вежами з пісковика. Я міг доторкнутися до деяких з них, коли ми зі свистом пролітали поряд.

Попереду з’явилася невеличка лука. Наша швидкість почала різко падати, аж поки ми не зависли в повітрі.

-- Він там, -- прошепотів Ловець. Ми просунулися вперед на кілька метрів і зупинилися, щоб мати змогу виглядати з-за кам’яної колони.

По колись зеленій луці пройшло стільки коней і людей, що вона перетворилася в болото. Десяток возів і кучерів досі був там. Ловець тихенько вилаявся.

Якась тінь вилетіла з-поміж скелястих вершин зліва від нас. Блись! Грім струсонув каньйоном. Дерен злетів у повітря. Люди почали кричати, приголомшено тинятися, тягнутися по зброю.

Ще одна тінь вдарила з іншого напрямку. Не знаю, що вчинив Шибеник, проте повстанці схопилися за горло, задихаючись.

Один кремезний чолов'яга вирвався з-під впливу чарів і побрів до велетенського, чорного коня прив’язаного до стовпа на нижньому краю луки. Ловець швидко посадив наш килим. Рама з силою гепнула об землю.

-- Злізайте! – проревів він, коли ми підскочили вгору. Він сам вихопив меча.

Ворон і я незграбно злізли з килима і на хитких ногах помчали за Ловцем. Поневолений налетів на кучерів, що душилися і почав лютувати серед них зі стікаючим кров’ю мечем. Ворон і я зробили свій внесок в цю різню, сподіваюся, що з меншим ентузіазмом.

-- Що ви тут в біса робите? – шалено кричав Ловець на своїх жертв. – Він мав бути сам.

Інші килими повернулися і приземлилися поблизу втікача. Поневолені та їхні посіпаки переслідували його на непевних ногах. Він вискочив на коня і одним нищівним ударом меча перерубав мотузку. Я витріщив очі. Не думав я, що Черствий буде настільки страшним. Він був таким же бридким як та примара, що з’явилася під час сутички між Гобліном і Однооким.

Ловець зарубав останнього кучера повстанців.

-- За мною! – скомандував він енергійно і розмашисто побіг до Черствого. Ми помчали зразу ж за ним. Я запитував себе, чому мені забракло розуму трохи відстати.

Генерал повстанців припинив втікати. Він завалив одного з воїнів імперії, який усіх обігнав, голосно засміявся, тоді проревів щось нерозбірливо. В повітрі затріскотіло від небезпечних чарів.

Фіолетове світло спалахнуло навколо всіх трьох Поневолених, набагато сильніше, ніж вночі, коли воно вразило Ловця. Поневолені зупинилися немов вкопані. Це були потужні чари. Вони цілковито поглинули увагу Поневолених. Тепер Черствий міг зайнятися рештою з нас.

До нього підбіг другий імперський воїн. Велетенський меч Черствого зі свистом опустився, пробивши захист солдата. Черствий підігнав коня, який неспішно йшов вперед. Той обережно переступив через полеглого солдата. Черствий поглянув на Поневолених, вилаяв тварину і почав молотити її мечем.

Кінь відмовлявся рухатися швидше. Черствий зацідив йому з усієї сили по шиї, тоді завив. Він не міг відірвати руку від кінської гриви. Його гнівний крик перетворився в крик розпачу. Він здійняв меч проти коня, проте не зміг заподіяти йому шкоди. Тоді відразу метнув мечем в Поневолених. Фіолетовий колір, що оточував їх, почав тьмяніти.

Ворон був вже за два кроки від Черствого, я – три кроки позад нього. Люди Буревісниці теж були близько. Вони надбігали з іншого боку.

Ворон завдав міцного, ріжучого удару знизу вверх. Кінчик меча вдарив Черствого в живіт й відскочив. Кольчуга? Черствий замахнувся своїм величезним кулаком і лупнув Ворона у скроню. Той захитався і осів на землю.

Не задумуючись, я змінив ціль і рубанув Черствого по руці. Ми обоє закричали, коли сталь налетіла на кістку і сикнула кров.

Я перескочив через Ворона, зупинився і повернувся. Солдати Буревісниці налетіли на Черствого. Той відкрив рот. Його вкрите шрамами обличчя скривилося. Він намагався зосередитися й ігнорувати біль, поки не скористається своєю силою і не врятується. На даний момент Поневолені залишалися поза грою. Йому протистояли лише троє простих смертних. Та все це дійшло до мене тільки значно пізніше.

Я не міг відвести погляд від скакуна Черствого. Кінь почав танути… Ні, не танути. Змінюватися.

Я тихо засміявся. Великий генерал повстанців сидів на спині Перевертня.

Мій сміх переріс у божевільний регіт.

Цей невеличкий припадок помішав мені взяти участь у вбивстві великого воїна. Поки Перевертень тримав і душив Черствого, два солдати Буревісниці порубали його на шматки. Перш ніж я опанував себе, він був вже небіжчиком.

Шибеник теж пропустив розв’язку. Він був зайнятий. Вмирав. В його черепі стирчав величезний меч Черствого. Ловець Душ і Буревісниця підійшли до нього.

Перевертень закінчив змінюватися у велике, жирне, смердюче, голе створіння, яке не дивлячись на те, що стояло на задніх ногах, нагадувало людину не більше ніж тварина, яку він досі зображав. Він копнув останки Черствого і затрусився з радощів, так немов його витівка була найкращим жартом століття.

Тоді він побачив Шибеника. Його жирові складки здригнулися. Перевертень поспішив до Поневолених; з його губ злітали незв’язні слова.

Кривошийці вдалося витягнути меч собі з черепа. Він намагався щось сказати, проте безуспішно. Буревісниця і Ловець Душ не зробили нічого, щоб допомогти йому.

Я поглянув на Буревісницю. Вона була зовсім маленькою. Виглядала, як дитинча. Як в такій крихітці могло поміститися стільки люті?

Я став на коліна, щоб перевірити пульс у Ворона.

Перевертень шкандибав до мальовничої картини з Поневоленими, гнівно напруживши м’язи, приховані під верствою жиру на волохатих плечах. Він зупинився насторожено й поглянув на Ловця і Буревісницю. Ніхто не промовив ні слова, однак скидалося на те, що вирішувалася доля Шибеника. Перевертень хотів допомогти. Інші – ні.

Дивно. Перевертень давній союзник Ловця. Звідки цей несподіваний конфлікт?

Як вони посміли